Про знайдених в лісі світляків Фламма примудрилася забути.
Спочатку їй довелося вислуховувати персональну лекцію від Роана і довго обіцяти, що більше ніколи так безглуздо не вчинить, і доводити, що все зрозуміла. Потім, писати звіти, радіючи, що хоч Малак допоміг і пояснив. Потім розбиратися з практичними завданнями, яких, як їй здавалося, вчителі надавали занадто багато, і розумно писати для себе план, щоб у процесі не заплутатися.
А потім, у фортецю, ще й пророчиця в лахмітті прибрела. До неї одразу вишикувалася черга із селянок, а потім, приєдналися деякі практикантки, просто з цікавості. Пророчиця, пророкувала трохи дивно, розкидала на хустці різнокольорові камінці, довго їх розглядала і лише потім починала говорити. І Фламмі вона сказала, що шукає вона не те, що їй потрібне. І якщо вчасно не зупиниться, спричинить купу нещасть.
Про це пророцтво Фламма думала аж до вечора. Так і вийшло, що про світляків вона згадала лише вранці наступного дня. Та й те, якби не кіт, що намагався відкрити лапою шафу, могла б і не згадати.
— Ой, світлячки! — сполохано вигукнула дівчина, зрозумівши, навіщо це треба коту, озирнулась, переконуючись, що в кімнаті, крім Рудого, сторонніх немає і відштовхнувши кота ногою вбік, відчинила дверцята.
Світляки були там, де вона їх і поклала. Так само світилися. Деякі повзали всередині колючих кульок, тихо при цьому шурхаючи.
Фламма трохи поспостерігала, подивилася на кота і задумливо запитала:
— Як гадаєш, вони голодні?
Кіт у відповідь нявкнув, але що він мав на увазі, Фламма не зрозуміла.
— Мабуть, голодні, — вирішила вона, поспостерігавши за світляками ще трохи. — Цікаво, що вони їдять?
Кіт відповіді це питання або не знав, або вирішив не відповідати, тому загадково промовчав. Фламма зітхнула, зачинила шафу і пішла шукати відповідь за межами кімнати.
У фортеці відбувалося щось дивне. Бігали туди-сюди якісь незнайомі, жодного разу не зустрінуті досі люди. Було надто багато прикордонників, до яких Фламма просто побоялася підходити, такий зібраний і суворий у них був вигляд. Зате майже одразу знайшлась Ольда.
Фламма до неї підкралася, трохи поспостерігала, подумала і вирішила, що вона цілком підходяща людина для розпитувань — адже виросла в цій фортеці, поряд із лісом, де знайшлися світляки.
— Ольдо, — голосом невпокійного привида покликала Фламма, бідолашна блондинка навіть підстрибнула. — Ольдо, ти не знаєш, що їдять світлячки?
Дочка прикордонника повільно обернулася і обдарувала Фламму таким поглядом, що вона навіть відступила на крок.
— Не лякай так! — суворо попросила Ольда. — Таким тоном повідомляють про чиюсь смерть.
— Я ненароком, — прошепотіла Фламма і підійшла до дівчини ближче. — То що вони їдять, ти не знаєш?
— А тобі навіщо? — підозріло запитала Ольда.
— Ну, в завданнях питається, — не дуже впевнено сказала Фламма.
Нічого іншого їй на думку не спало, а розповідати про те, що ховає в шафі, чомусь не хотілося.
— О, — якось навіть співчутливо сказала Ольда. — Тут дивлячись на то дівчатка вони, чи хлопчики. Самки їдять жуків, черв'яків, м'ясоїдні вони. А самці або нічого взагалі, бо довго не живуть, або пилок всякий, нектар. Ми це в початковій школі вчили, у нас один учитель взагалі дуже захоплювався жуками. Тож у цьому я впевнена.
— Дякую! — засяяла Фламма і, крутнувшись на підборах, вирушила на пошуки жуків-черв'яків до найближчого куща.
— Гей, черв'яків краще біля стайні шукай, ліворуч, вони там точно є, я для риболовлі завжди копала, — вирішила дати ще одну пораду Ольда.
Фламма знову подякувала і помчала.
— Дивна вона! — сказала Ольда і задумалась, чи дощові черв’яки потрібні. Але потім вирішила, що для початку і такі зійдуть і пішла до лікарки, розпитувати про осінньоквітучі місцеві рослини, які слід було знайти, викопати і якось довезти до школи.
Це їй так викладач помстився за ненароком розтоптану в оранжереї квітку. Ольда в цьому була впевнена. Щоправда, як довезти, вона вже придумала. Стаза рослинам не заважає, а навпаки, допомагає зберігати їх у дорозі.
Фламма ж благополучно викопала кілька черв'яків, випросила на кухні трохи меду, вирішивши, що він цілком здатний замінити нектар, і вирушила годувати світляків.
І вони, як не дивно, їли. Причому з однаковим апетитом нарізаних на шматочки черв'яків і грудочки торішнього меду.
— Ага, значить не здохнуть, — сказала дівчина і вирішила, що на сьогодні приділила їм достатньо уваги, а значить час зайнятися своїми справами.
***
А в лісі, тим часом, непримітна людина, на вигляд селянин, що вирушив пошукати цілющих трав на продаж або за якоюсь іншою потребою, повільно йшов то стежками, заглиблюючись у хащі. При цьому він примудрявся щасливо розминутися як з патрулями, так і з тими, хто розпочав пошуки бджоловських личинок та підозрілих грибних полян. Ще й починав час від часу монотонно бурмотіти, перемежуючи зловтішні побажання з чимось схожим на лекції.
— Шукайте, шукайте, туди ви навіть не підійдете. Я все-таки майстер відлякуючих плетінь, в народі званих відведенням очей. Застаріла техніка, так, безглузда для маскування тих схованок, що ховають людей. О, так, марна, зовсім марна, ідіоти. Ну, так, людину, якщо шукатимуть, природно знайдуть, хоч за допомогою собак. Так, від сучасних захисних та перевірочних амулетів так не сховаєшся. Та й схованку знайдуть просто тому, що досить швидко зрозуміють, куди не хочеться дивитися. Так, ідіоти, які ідіоти. А ви спробуйте зрозуміти, куди вам не хочеться ні дивитись, ні йти в лісі. Так, спробуйте. Подивлюсь я на вас. Поки не шукали, цілком годилося, тепер доведеться носити з собою, так. Добре, що недовго.
Чоловік похмуро хихикнув, озирнувся з підозрою на кущ, з якого з шумом злетів птах, і пішов далі.
Відведення очей він сплів якісне. Жодна людина туди просто не захоче піти. І навіть не помітить, що не пішла, поступово змістившись убік.