розділ 23

Про неприємні сюрпризи

Дівчина та кіт сиділи під деревом. Дівчина старанно думала і іноді дивилася на зразок звіту. Вона цей зразок перечитала вже тричі, але так і не вигадала, як на його основі писати щось своє. Тому що виходило дуже безглуздо, особливо якщо писати таким сухим язиком.

Коту було простіше, його ніхто не примушував нічого писати. Тому він витягнувся на всю довжину і ліниво підбивав лапою сюди-туди звідкись притягнутий жолудь. Ще кіт зрідка помахував хвостом і дівчині здавалося, що то він мух відганяє.

— Знаєш, а я за ним сумую, за твоїм господарем, — сказала Фламма, притиснувши каменем зразок, що норовив полетіти.

Кіт з цікавістю повів вухом і знову махнув хвостом.

— Так, мені самій дивно, — сказала Фламма і погладила кота по спині. — З ним поговорити можна, і він не сміється. Таким серйозним стає. — Дівчина сумно зітхнула і додала: — І він би придумав, як цей звіт написати, щоб ніхто не сміявся. Ну, чи сміявся там, де мені хочеться, щоб сміялися, а не тому, що все дуже безглуздо.

Кіт помахав хвостом, а потім замуркотів.

— Ти такий славний кіт, — зворушилася Фламма, від повноти почуттів обняла Рудого і притиснула до себе.

Кіт від несподіванки видав дивний звук. Кілька разів мотнув хвостом, а потім змирився зі своєю долею і обвис.

— Мабуть, ти теж сумуєш, — сказала дівчина, помахавши котом у повітрі. — А писати звіти так складно. І все здається таким безглуздим, особливо те, що я скарби хотіла знайти. А ще я сумую, ось дивина. А вони там щось задумали і нас не пускають до галявини. Там небезпечно, уявляєш? А раптом вони там повернуться. Бідні, голодні… я б їм булочок захопила.

— Муаве, — схвалив булочки кіт.

— Може, сходити туди? Близько не підходити. Заліземо на дерево і подивимося здалеку, гаразд?

— Муав, — схвалив план кіт.

А може, й не схвалив, просто Фламмі так здалося. Тому вона схопила кота в пахву, підібрала зразок звіту і бадьоро поскакала до будинку, де жила, маючи намір там залишити папери і написати записку, в якій попередить усіх куди і чому пішла. Записки взагалі виявилися потрібною та важливою справою. Тож зайвою і цього разу не буде.

У будинку нікого не було. Фламма, швидко написавши записку і прихопивши кота з собою, пішла до воріт. Там на неї чекав неприємний сюрприз. Вартові відмовилися випускати, пославшись на прохання Роана.

Тяжко зітхнувши і нагадавши собі, що сперечатися з якимись мужланами безглуздо й негідно вихованої дівчини, Фламма розвернулась і пішла до однієї з хвірток, через яку благополучно фортецю і покинула. Втім, як і ще одна людина, та й двадцять перевертнів до неї.

Дійшовши до лісу, розумно ховаючись за кущами і в яру, Фламма нарешті задумалася про те, що гадки не має, де галявина з порталом знаходиться. Розгублено озирнувшись і не побачивши ніде стежки, дівчина вирішила спитати про дорогу у кота. Раптом він знає? Ну, чи чує?

— Ти не знаєш, куди нам далі йти? — тоненько спитала вона, опустивши кота на землю.

Кіт переступив з лапи на лапу, махнув хвостом, і попрямував у просвіт між кущами.

— Мабуть, знає, — здогадалася Фламма і поспішила за ним.

Ішли вони досить довго, дівчина двічі навіть мало не відстала і не загубилася, але кіт вчасно це помітив і зачекав на неї. А потім вийшли до старого дуба, довкола якого росла ціла купа молодих. І все б нічого, але в напівтемряві між деревами щось світилося. Дівчина та кіт завмерли. Фламма розгублено, а Рудий у мисливській стійці. Потім почали повільно та обережно підкрадатися. І на неймовірний подив Фламми, виявили, що світилися великі світляки, навіщось посаджені всередину куль, сплетених з колючих гілок. Ці кулі, зі світляками всередині, були дуже схожі на світильники, але комусь вони могли знадобитися посеред лісу, дівчина навіть уявити не могла.

— Одинадцять, — прошепотіла вона, перерахувавши дивні світильники, а потім нахилилася до кота і запропонувала: — Давай їх випустимо.

Кіт не заперечував.

При найближчому розгляді виявилося, що кожен світильник стоїть на білому плоскому грибі, як на підставці. А світлякам усередині колючих куль явно не подобалося, просто вдіяти вони нічого не могли. Отвори між прутами та колючками занадто малі, такі великі комахи не пролізуть. А як розламати кулі та не нашкодити комахам Фламма не зрозуміла. Але й кидати їх під дубами не захотіла, чомусь здавалося, що це буде неправильно.

Тому, подумавши, дівчина повернулася до кущів, які росли до дубів, зламала довгу гнучку гілку і начіпляла на неї дивні світильники, як намистини на нитку. І з цим вантажем знову пішла слідом за котом, якому заманулося повернути праворуч, навіть не здогадуючись, що пройшла півдороги до страшно-небезпечної Кордону. Та й не зрозумівши, що блукає лісом уже досить довго.

Світляки у кулях виявилися досить незручними для перенесення. Вони чіплялися за все поспіль і намагалися звалитися з гілки. Але Фламма вперто їх несла, несла і так захопилася цим процесом, що мало не наступила на кота, коли він зненацька зупинився.

— Муав? — здивувався кіт.

Фламма квапливо прибрала ногу подалі від його хвоста і пошепки запитала:

— Прийшли?

— Муав, — підтвердив кіт.

Фламма виглянула з-за дерева і виявила, що вони просто повернулися до фортеці.

— Це не галявина з порталом, — засмутилася дівчина.

— Муав? — явно спитав кіт.

Фламма навіть здогадалася, що саме. Коту було цікаво, чи правда вона збирається тягати світляків за собою по лісі, і чи не заважатимуть вони їй, коли вона полізе на дерево?

— Мабуть, ти маєш рацію, — визнала дівчина і, тяжко зітхнувши, потягла світляків до знайомої хвіртки. А потрапивши до фортеці, впевнено понесла їх додому, де й спробувала сховати спочатку під ліжком, але вони там світилися, а потім замкнула в шафі. Заодно з'їла пиріжок, один із тих, які хтось із дівчат кинув на столі біля вікна. Пригостила шматком кота, не дозволивши йому відкрити шафу, а потім ще й підперши дверцята стільцем. Оглянула в дзеркалі подряпану чимось щоку, заодно похваливши себе за куплені штани, в них лісом блукати було набагато зручніше, ніж у сукні. А попивши води та взявши кота на руки, проникливо у нього спитала: