розділ 22

Про те, що вчителі бувають різні, а наївним бути погано

Як усі й думали, любитель чорних шат встиг втекти. За своїми учнями він, мабуть, таки стежив. Тому що зазбирався несподівано і різко, пославшись на те, що на нього десь чекають і пообіцявши скоро повернутися.

Колеги-портальники, що захопилися на той момент розрахунками та перевірками розрахунків, тільки руками махнули і навіть не подивилися в який бік він вирушив.

Вартові на воротах подивилися, але це все одно нічого не дало. Поїхав любитель чорних шат саме туди, де було безліч стежок, так що вирушити він, насправді, міг у будь-який бік.

— Ось гад, — захопився один із прикордонників.

І Роан тільки зітхнув.

Обзивайся, не обзивайся, а вчитель перевертнів-недоліток усіх провів.

— Цікаво, що він тепер робитиме далі? — спитав той самий прикордонник.

— Напевно, розвертати портал, — сказав Роан, хоча слабко уявляв, як це можна зробити на самоті. Чи цей учитель учнів підключить? Цікаво лише, до чого? Судячи з упійманих, довіряти цим учням складне плетіння може лише самогубець.

Або виманювати з фортеці магів любитель чорного відправив найдурніших?

І поки Роан розмірковував на цю тему, студенти, від нудьги і неробства, додумалися до того, що різні кажани, соколи та інші ховрахи просто бовдури, яких не шкода, про що й повідомили перевертням.

— Самі ви бовдури! — парирувала кажан, що гордо відмовилася назвати своє ім'я.

— Ми якраз ні. Ми і Деньку потренували, і вас спіймали, — озвалася Ольда, якій теж було нудно.

Денька помахав рукою, підтверджуючи, що так, потренували.

Вся ця компанія, що складалася з перевертнів і студентів, що їх стережуть, до яких теж були питання, сиділа в казармі і чекала своєї долі. У казарму їх загнали, щоб не відволікали інших студентів, не плуталися під ногами і нікуди не поділися — вийти з цього приміщення можна було лише через двері, а їх охороняли. А у вузькі вікна перевертні могли б пролізти, якби обернулися, але їм поставили блоки на оборот.

— От скажи, що ти за перевертень, якщо тебе мало не вбило мітлою дівчисько? — спитав у кажана Малак.

Ні, він зовсім не збирався давити на болючу мозоль. Йому просто було цікаво як так вийшло. Тому що був впевнений — у перевертня потрапити дуже складно навіть із лука, а тут мітла, штука, якою надто спритно не помахаєш.

— Ви застали нас зненацька! — дзвінко вигукнула кажан і ображено надулася.

— Ага, це все пояснює. Якби Фламма спершу сказала, що зараз битиме, ти б втекти зуміла, — з фальшивим співчуттям сказала Ольда.

— Сама дурепа, — пробурмотіла кажан і відвернулася до вузького вікна, за яким співали пташки і яскраво світило сонце.

— І ваш учитель не поспішає вас рятувати. Наш он одразу за нами пішов — додала Ольда.

І тут кажан, на загальний подив, взяла і розплакалася. І ридала вона гірко і голосно, розмазуючи сльози по щоках.

***

Роан і двоє дізнавачів тим часом розмовляли з перевертнем. Перевертнем дорослим і розумним, одним із тих, хто наглядав за учнями, які приїхали до фортеці. Власне, поговорити з ним вирішили дізнавачі, на шляху яких раніше якось не траплялося летючих мишок та іншої зовсім дрібної живності, здатної перетворитися на людину. І людей, здатних перетворитися на цю живність, також їм не зустрічалося. А тут відразу ціла компанія таких ось дивовиж.

Роан же пішов із дізнавачами з цікавості. Тому що теж не зміг згадати серед знайомих перевертнів, які перетворюються на ховрахів. Та й перевертнів-соколів йому якось не траплялося.

— Дивно, — сказав дорослий і розумний перевертень, дізнавшись кого цього разу спіймали студенти Роана. — Їм мали ще в дитинстві оборот заблокувати. Добре заблокувати, щоби практично неможливо було повернути цю здатність.

— Чому? — здивувався дізнавач, упевнений, що перевертні цим даром дорожать.

— У різних кажанів і ховрахів надто маленькі мізки. Тому перетворюватися назад на людину потрібно дуже швидко, поки образ із мишачих мізків не вивітрився. Власне, цей образ, як і здатність ставати твариною, частина дару. Але чим менше тварина, тим складніше не піддатися інстинктам і не забути, що насправді ти людина. Хтось дорослий ще може протриматись деякий час. А у маленької дитини шансів не перетворитися на звичайного звіра практично немає.

— Справи, — пробурмотів Роан. — А мені чомусь здавалося, що чим менше звірятко, тим сильніший маг. А Янір, який взагалі не вміє обертатися, взагалі найсильніший.

— Ні, ні! — Перевертень похитав головою. — Немає такої залежності. Просто не маг взагалі не зможе перетворитись у щось, що набагато більше чи менше, ніж він сам. А маг зможе. І сила дару від цього не залежить. Зовсім. Іноді навіть навпаки буває — слабенькі маги тільки й здатні обернутися в якогось щура. Після чого їх маса, звичайно, зливається в резерв, але, на жаль, користуватися даром у щурячій шкурі вони не можуть. Не пристосовані щури для магії. Власне, як і вовки. Максимум, можуть запустити плетіння, яке було приготовлене в людському образі. Та й амулетом скористатися. Але це вже важче і вчитися треба довго.

— Зрозуміло, — сказав дізнавач. — Отже, цей портальник і рятівник дару дочки зняв блоки з наших ховрахів...

— Насправді все ще гірше, — похмуро промовив перевертень, поворушивши долонею волосся. — Розумієте, чим дрібніше звірятко, тим швидше воно живе. Саме тому, навіть коли виростають, різні кажани вважають за краще нічого не розблокувати, а ходити все життя в людській шкурі. Кожне перетворення на дрібного звіра краде шматок життя. І якщо різні лисиці, рисі, а іноді й орли з великими воронами можуть це компенсувати, черпаючи силу з дару, то в тієї миші це вже не вийде. Занадто велика втрата, потрібно мати дуже великий резерв, щоби таке компенсувати. А я, щиро кажучи, жодного разу не зустрічав мага з таким резервом, ні серед перевертнів, ні серед людей. Та навіть сили Яніра, що зросла в повний місяць, не вистачить.