21 (2)

— А може, нам шукати точніше? — видав наступне припущення Малак, коли пошуки від зворотного нічого не дали.

Точніше, як не дали? При пошуках від зворотного знайшли зворотне. Спочатку порожню яму з неглибокою калюжкою на дні. Фламма запідозрила, що там хтось викопав скарб, який одразу ж охрестила своїм. Потім знайшли здохлу, швидше за все від старості, лисицю, напівобгризену якимись дрібними падальниками. Великі падальники в те сплетіння гілок дерева, що впало, і чагарника, що виріс, пробратися б не змогли. Це студенти здуру прорідили рослинність, щоб лисицею помилуватися.

— Як "точніше"? — стомлено спитав Овір.

— Ну, ти нам опишеш свого перевертня, а ми його пошукаємо, — сказав Малак невпевнено й подивився на Деньку, якому, власне, й треба було шукати.

Денька у відповідь знизав плечима. Він взагалі сприймав цю прогулянку лісом, як чергове тренування і не вірив, що вийде щось потрібне знайти. Надто вже ефемерним видавався предмет пошуку. І взагалі, було незрозуміло, що Овір мав на увазі під лабораторією. Можливо, він і сам не знав, як вона виглядає. А насправді це міг бути шматок тканини з намальованим на ньому ритуальним малюнком. Тканину стурбований тато носив із собою. А коли треба було, розстилав, притискав кути камінням і щось там ворожив.

— Гаразд, — сказав Овір, трохи подумавши. — Давайте опишу.

І описав когось високого, чорноокого, похмурого та сильного. Ніс у цього когось був звичайний. Очі красиві, якщо вірити сестрі Овіра. На підборідді була ямочка. А ще в цієї людини був рот, лоб і навіть, ось жах, справжнісінькі вуха без особливих прикмет, вони не відрізнялися ні величиною, ні лопоухістю, ні формою.

— Навіть цікаво, кого ми за цим описом знайдемо, — пробурмотіла Ольда.

Але пошукати таки вирішили. Заради того ж інтересу.

***

Роану теж було цікаво, куди він дійде і де спіймає бовдурів, які вирушили на пошук чергових пригод.

Записку Льєна він знайшов зовсім недавно, трохи посварився, але обіцяти повідкручувати дурні голови студентам уже не став.

Поруч із Роаном йшло троє магів-дізнавачів і десяток прикордонників, озброєних так, ніби зібралися на війну. І всі ці люди заради пошуку бовдурів кинули найцікавішу справу — спостереження за тим, як бджолов, що набирався сили від амулету, привид і кілька живих магів-людей, у тому числі й любитель чорного одягу, які вважали себе професіоналами-портальниками, намагаються збагнути, як розвернути портал. Вони там щось рахували, іноді починали кричати, жбурлялися папірцями, відправляли людей, що підвернулися під руку, за книгами та архівними записами, а то й зовсім починали спілкуватися на такій тарабарщині, що одній з куховарок стало здаватися, що це вони так намагаються фортецю проклясти.

Засідала ця компанія в саду під яблунями, і через невисокий паркан за ними спостерігали усі охочі.

Роан би теж поспостерігав, а то й взяв участь у дискусії. Але натомість довелося йти слідом за студентами, які не вміли спокійно сидіти на місці.

Втішало Роана те, що не один він такий нещасний. Он частині слідопитів і трійці магів фортеці доводилося шукати дрібну живність на кшталт білок, соколів та інших зайців, яку запідозрили в тому, що саме в неї вміють перетворюватися семеро перевертнів-магів. Точніше, шестеро, бо один пішов у ліси разом із Денькою і його фіксуючою групою.

А може, у фортеці цих магів-перевертнів взагалі не залишилося. Можливо, всі вони пішли на пошуки невідомої лабораторії.

— От не вистачало нам цього, не вистачало, — бурмотів Роан. — З іншого боку, навіть кумедно, стурбувалися навіть охоронці магії, всі підозрюють, що в зникненні людей замішаний Кордон і якісь лиходії, які приносять їй в жертви. А тут, з одного боку, дівчата — учениці мага, котрий врятував їх. З іншого боку, ненормальний перевертень, який вирішив заради дочки наклепати пару десятків диких перевертнів. Цікаво, що він із ними збирався потім робити?

— Так, цікаві у нас лиходії, — погодився один із прикордонників. — Цікаво, ваші учні його знайдуть?

— Я сумніваюся, — похмуро сказав Роан. — Щоб Денька щось знайшов, йому треба досить довго готуватися і налаштовуватися на пошук. Ну, чи отримати максимально можливу кількість відомостей. Портрет цього бідного перевертня-тата, список того, що має бути в його лабораторії, ну хоча б близького родича нашого лиходія, щоб налаштуватися через нього. А тут якісь учні просять знайти щось загадкове, що невідомо як виглядає, незрозуміло як працює… Загалом, знайде Денька багато чого незвичайного та цікавого, але навряд чи щось потрібне. А враховуючи, що він хлопець розумний і шукати щось небезпечне не прагне, особливо після того, як зрозумів, що може його випадково знайти… Загалом, знайти ненормального перевертня, який вирішив наплодити інших ненормальних перевертнів, шансів практично немає.

— Зрозуміло, — сказав прикордонник.— Навіщо ми тоді поспішаємо рятувати цих дітей?

— Вони можуть заблукати, загубитися, влаштувати пожежу, побитися з учнями-перевертнями або розбійниками, що підвернулися під руку. Ще вони можуть випадково викопати драконове яйце, знайти скарб, дійти до Кордону і спробувати туди заглянути. Туди ж дорогою довго, бо вона петляє, оминаючи перешкоди. А якщо прямо, ну ви краще за мене знаєте. Ще можуть по душевній доброті спробувати комусь допомогти. Або насправді ловлять цих учнів-перевертнів і заманюють їх у пастку. Або ... Загалом, вони здатні на будь-що. А потім розхльобувати мені доведеться, — похмуро сказав Роан.

— Невесело, — оцінив прикордонник.

— Нічого, — похмуро сказав Роан. — Деякі вже випускники. Один навіть стати аспірантом має намір. Тож скоро вони так чи інакше опиняться на моєму місці.

Пролунало як пророцтво.

І ніби на підтвердження десь недалеко щось гримнуло.

Роан завмер. До чогось прислухався. А потім пом'янув королівську жабу і рвонув уперед. Решта, нічого не розуміючи, побігла за ним. Ледве разом з Роаном не вляпалися в болото. Пробіглися струмком і несподівано для себе вивалилися на мальовничу галявину, на якій страшно димлячись догоряв невеликий будиночок. Дах у будиночка був відсутній. Натомість він був присутній на верхівці дерева. Дерево, мабуть від несподіванки, навіть трохи нахилилося. Студенти стояли навпроти будинку, що горів, і тихо сварилися. Джульєтта тримала за крила сокола, що бився і верещав. Льєн сидів на якомусь бородатому типі. Малак намагався відібрати щось дрібне у кота. Фламма стояла трохи осторонь з великою мітлою в руках, і здавалося, вона збирається когось цією мітлою бити. А Ольда сердито щось шипіла дрібному чоловікові, погрожуючи йому ножем. Чоловік був блідий і явно переляканий.