розділ 21

Про спільні дослідження, прийняті рішення та виявлені зникнення

Примар Роан привів на ту саму галявину, де студенти знайшли скарб.

Навколо поганок-переростків Еруке ходив досить довго. Двічі зависав над ямою і щось намагався видивитися в її глибині. Потім сів на землю і задумався, а Роан тупцював поруч, почуваючи себе безглуздим, нетерплячим учнем.

— Думаю, його можна розвернути, але точно не в той момент, коли він відкривається, — нарешті сказав Еруке. — Схоже, тоді він з того боку потрапляє в якусь енергетичну аномалію, або вона в нього потрапляє, а може, й зовсім накопичується... Загалом, цю енергію ми не пересилимо. А от коли її ще недостатньо для відкриття, ну або вона поки що далеко, можна спробувати розвернути та відкрити з нашого боку. Але знову ж таки потрібно багато енергії десь взяти. Та й допомога бджолова знадобиться, без бджолова доведеться проводити надто складні розрахунки. А я не впевнений, що їх взагалі має сенс проводити. Всі ці розрахунки працювали тоді, коли наші портали ще не перетворилися на засіб передачі посилок. Так що напевно зараз основні лінії не на місці, не кажучи вже про надмірно сильні аномалії, які впливають на роботу, яких раніше не було…

— Аномалії? — здивувався Роан.

— Так. Раніше їх не було, а зараз вони якось впливають на малюнок сили і, мабуть, тягнуть енергію під час відкриття порталу, спотворюють результат, звідси й проблеми з вагою того, що портали можуть пропустити без шкоди для нього. Загалом будь-які розрахунки марні. На них впливає невідоме, яке прорахувати чи неможливо, чи поки що незрозуміло як. Ось якщо знайти це невідоме і ретельно його вивчити...

— Зрозуміло, — сказав Роан. І йому чомусь подумалося, що як тільки охоронці магії про це невідоме дізнаються… а дізнатися вони можуть тільки від когось на кшталт Еруке, який точно знає, що раніше нічого подібного не було… Загалом місце наступної практики, на яку Роану доведеться везти студентів, буде одразу визначено. Він у цьому був впевнений. — Цікаво, чому портальники, які жили в ті часи, коли ця аномалія тільки-но з'явилася, її не помітили? Я читав навіть щоденники, там писали, що трапилося щось незрозуміле.

— Вони не могли. Тоді вона ще не вросла у наш світ і не була такою певною річчю. Шукати її в ті часи, було все одно, що намагатися зловити міраж у Жовтій пустелі. Це я спостерігав, спостерігав… і ніхто так і не спитав, навіщо, чому і що виявив.

— Дивно, — тільки й сказав Роан. — Еруке, ви погодитеся піти зі мною у фортецю, почекати там Оршара? Ще з дізнавачами не завадить поговорити. З іншими магами.

Примара знизала плечима, а потім висловилася про те, що раз вже запрошують, чому б і не сходити?

Повернення Роана у супроводі привидів у Там'янку вийшло майже тріумфальним. Спочатку, біля самої брами, побачивши цю процесію, шарахнувся кінь, на якому гордо сидів одягнений у все чорне чоловік. Наїзник якимось дивом встиг зреагувати і втриматися верхи, але коневі це чомусь не сподобалося, і він, тоненько заіржав, пару разів підкинув задом і помчав куди очі дивляться. Тільки лайка вершника чулася.

— Треба було невидимим стати, — пробурчала Верада.

— Вони все одно відчувають, — озвався Еруке. — Треба було, щоб молодий майстер йшов через ворота, а ми по-старому, крізь стіни. А там би тихенько пробралися, нікого не лякаючи, і показалися на очі тільки бджоловові та магам.

— Але що тепер, — сумно сказала старенька.

Вартові дивилися що на Роана, що на привидів великими та практично круглими очима. Щоправда, зупиняти та ставити запитання не стали. А перехожі у фортеці, навіть суворі прикордонники, норовили ув'язатися за незвичайною процесією та подивитися, куди вона піде.

А вже як фахівцю з порталів зрадів Олав... Судячи з його обличчя, ледве втримався від того, щоб обкласти Роана такими словесними конструкціями, після яких залишиться тільки тихо повіситись. Бо жити буде соромно.

Натомість дізнавачі прийшли самі. Еруке саме намагався пояснити тимчасовому коменданту, як саме розвертають портали. Олав сидів з розумним виглядом і нічого не розумів. Роан міркував про те, що розуміє лише половину. І тут з'явився той самий чоловік у чорному, який, очевидно, встиг приборкати коня і повернутися до фортеці. Він грізно подивився на всю компанію, відкрив рота, щоб щось їм сказати, як з-за нього виглянув знайомий дізнавач і досить життєрадісно привітався, назвавши чин Олава і згадавши, що Роан амулетник.

Чоловік висловлюватися відразу передумав і досить чемно представився:

— Мірк Басія, я портальщик, один із найкращих.

— О! — зрадів Олав. — Тоді вам буде про що поговорити.

І вказав на Еруке.

Примара подивився на новоявленого фахівця з недовірою.

А Роан пробурмотів:

— Як швидко новини розповсюджуються.

Після чого познайомив портальника з Еруке, трохи послухав їхню захоплену розмову і тимчасово попрощався, вирішивши перевірити, чим там займаються студенти.

Якщо чесно, на те, що вони тихо і мирно роблять свої завдання, він розраховував мало. Але те, що дехто знову примудрився кудись зникнути, стало для нього великим сюрпризом. Віддана сонно моргаючою дитиною записка ситуацію злегка прояснила, але лаявся Роан все одно довго. Але тихо, щоб не почули студенти і не збіглися послухати. Зате вдалося повторити майже всі слова, які говорив Олав.

***

— Отже, що саме нам шукати? — уточнив Льєн, коли усний договір з перевертнем був укладений, та й оплата про всяк випадок вказана. — Деньці налаштуватися треба.

Маг-шукач покивав.

І ніхто так і не уточнив, що знайти він може будь-що, а здебільшого ще й не те, що треба.

— Ну, лабораторію, — розгублено сказав Овір і привабливо посміхнувся.

— Як вона хоч виглядає, ну, приблизно, — уточнив Денька.

Перевертень важко зітхнув і зізнався, що гадки не має.

— Ага, підіть невідомо куди і знайдіть незрозуміло що, — пробурмотіла Ольда.