19 (2)

Виявилося, Яс був абсолютно правий. Всього на другий день знайомства Кайвен спробував розділити з новоприбулими магами свої обов'язки.

Оновлювати чийсь там одяг хлопці дружно відмовилися, пославшись на те, що це надто тонка для них, недоучок, робота. Лікувати чоловіка, що примудрився поранити ногу, — теж. Яс ще й сказав, що Кайвену просто не пощастило. Ось Льєн би з такою роботою запросто впорався, а їм, на жаль, не дано. Зміцнювати землянки сумний Кайвен навіть пропонувати не став і зрештою зумів умовити недоучок очищати воду.

Життя в поселенні виявилося не таким нудним, як думали Яс і Янір. Чоловіки весь час щось тягали, одного разу навіть учотирьох приперли здоровенну рослину, що чиркала верхівкою по землі і довго з'ясовували у Кайвена, а чи не можна з'їсти нарости на листі. Ці нарости віддалено нагадували яйця і чоловіки чомусь вирішили, що це добрий знак і що з них можна буде приготувати яєчню. Одна з жінок, похмуро лаючись, чомусь на пияку-чоловіка, що залишився в рідному світі, спритно, кам'яною сокирою, розбивала панцир комахи. Яс здуру навіть поцікавився, навіщо їй це потрібно. А дізнавшись, що з цієї капості жінка готуватиме суп, задумався про лікувальне голодування.

Потім прийшов Кайвен і спробував придумати роботу. Хлопці ледве відмовилися і, щоб більше не траплятися йому на очі, пішли вивчати округу. Вивчалося, щиро кажучи, погано. Яс вліз у заповнену брудом яму і ледве не затягнув туди ж Яніра. Зате перевертня ледь не покусала комаха схожа на мураху-переростка і друг його героїчно врятував, тріснувши цю гидоту каменем, що підвернувся під руку, переломивши навпіл по «талії».

— Цікаво, вони це їдять? — спитав Яс, розглядаючи свою здобич, що загадково ворушила лапками.

— Давай принесемо та перевіримо. Навіть якщо не їдять, Кайвен не зможе дорікнути нам за неробство.

Виявилось, їдять, ще й як. Недобровільні поселенці вже всіх мурах в окрузі з'їли і ось ця конкретна була досі жива лише якимось дивом.

Загалом, здобичі зраділи. Тут же почали розводити багаття з сушеної трави, виколупувати з мурахи білі згустки і розкладати їх по саморобних мисках, галасливо радіти і мало не танцювати.

Юні маги, спостерігаючи за цим видовищем, як ніколи розуміли, що додому треба повертатися терміново. Тому що, можливо, у цьому світі є щось у повітрі. Щось таке, що непомітно зводить людей з розуму. Ну, чи отупляє їх.

— Кайвен, а звідси точно ніяк не можна повернутися додому? — спитав Янір, старанно ігноруючи неосяжну конопату місцеву красуню, яка відверто на нього витріщалась. — У той момент, коли портал відкривається. Він же начебто відкривається в одному місці.

— Він, схоже, односторонній, — зітхнувши, сказав Кайвен. — Туди навіть камені залітати не хочуть. І ніяк на нього впливати ми не зможемо. Що ми взагалі про портали знаємо? Може їх можна обертати зі входу на вихід, але як?

Яс сумно зітхнув. Уточнив, де саме знаходиться те місце, в якому з'являються ті, хто виходить з порталу, і поспішно туди втік, заявивши, що повинен поспостерігати сам. Янір подався за ним.

— Знаєш, — говорив Яс на ходу. — Я подумав. А що, якщо ідея з маяками, яка спала на думку комусь, хто відправляє сюди людей, має сенс? Що, якби вони не зійшли з того місця, їх давно витягли б назад. А в мене також є маяк. І якщо нас шукають, його може і виявлять, і це якось допоможе.

Янір тільки хмикнув.

— Знаєте, я тут подумав… — водночас, тими самими словами почав розмову Малак, мабуть, вирішивши замінювати в компанії відсутнього Яса.

Кіт, сплячий на підвіконні, повів вухом і розплющив око. Але переконавшись, що улюблений господар не повернувся, продовжив спати.

— Що ти подумав? — зацікавився Льєн, який від нудьги почав планувати послідовність виконання свого завдання на практику.

— Що не просто так нам сказали писати плани з пошуку діда та сокола. Що, якщо у фортеці шпигуни? А сокіл взагалі несправжній. Ну, чи його очима хтось спостерігає.

— Хм, — висловився з цього приводу Льєн, вирішивши бути розумним.

— Точно! — стрепенулась Ольда. — Там же сліди були, де дах упав. І якийсь ранній гість у фортецю ломився, а потім зник. І з'явилося все це після того, як упіймали відьом.

— Думаєш, то їхні шанувальники-визволителі підтягнулися? — зацікавився Льєн і навіть відклав свої плани.

— Все може бути. Або хтось порталами цікавиться, а у нас тут справжнісінький бджолов, а вони в порталах розбираються, про це навіть казка є.

— Або нашим скарбом, — сказала Джульєтта, яка закінчила вписувати в саморобний каталог останню книгу.

— Або задумали щось погане, — похмуро сказала Фламма. Настрій у неї взагалі був похмурим і ні крапельки не покращав з того часу, як зник Янір.

— Хм, — знову висловився Льєн.

— Може самим пошукати діда та птаха? — задумливо спитав Малак. — За допомогою Деньки. Знайдемо і покличемо когось. Роана, чи тата Ольди. Розумієте?

— Не дуже, — зізнався Льєн, який знову повернувся до планування.

— Адже нас не сприймають серйозно, тому навряд чи за нами стежать. І ми маємо шанси знайти. Раптом ці стежачі щось про портали знають? А ми зможемо їх упіймати. Тільки треба підготуватись і все розпланувати.

— А я можу захисні амулети в тата позичити, — задумливо сказала Ольда.

— Може, це заразно? — спитав тихенько в стелі Льєн. Хоча розумів, що теж піде і шукатиме підозрілого діда. Просто було відчуття, що це буде правильно.

І впевненість у тому, що дізнавачі та прикордонники зі слідопитами нічого не знайдуть була.

І гостра потреба кудись бігти та щось робити.

І…

— Гаразд, — сказав Льєн, не в змозі виловити якусь невиразну здогадку, що не дає повністю покластися на інтуїцію і весело побігти на пошуки пригод. — Тільки напишемо записку… кілька записок і віддамо місцевим дітям із дрібними монетками як платню, наказавши ближче до вечора віднести ці записки Роану, Олаву… ну, Дезіму, може, ще. Дізнавачам я повністю не довіряю. Ще ми залишатимемо за собою маячки. Сплячі, які зможе розбудити Роан, або майстер Дезім, і пройти нашим шляхом. І собі такі ж сплячі залишимо… Мабуть, проковтнемо їх. Ну, і сховаємо туди, де найважче знайти. І…