розділ 19

Про пошуки, портали, діточок та чиїхось шпигунів

Наступний день, після польоту дирижабля над лісом, почався відразу з кількох дуже цікавих подій, які, чи то на жаль, чи на щастя, майже всі жителі фортеці або проспали, або не помітили, а то й зовсім не надали їм значення.

Спочатку, коли небо ледве посвітліло на сході, у зачинені на ніч ворота фортеці постукав вершник. Вартові, що гаяли час за грою в кістки, подивилися на вершника, як на повного недоумка, і порадили вирушати до найближчого села, бо ворота заради нього одного передчасно відчиняти ніхто не збирається.

Вершник спробував довести вартовим, що він дуже шляхетного походження, і обіцяв скаржитися самому королеві, але вони лише посміялися. А у відповідь на пропозицію хабара, треба сказати, дуже невеликого, ще й пообіцяли потренуватися на надто ранньому гості у стрільбі з арбалетів. Після чого гість обізвав вартових поганими словами і відбув, можливо, навіть у запропоноване на самому початку село.

Другою подією став невеликий сокіл, який незрозуміло з якої причини нахабно вмостився Роану на підвіконня і почав голосно пищати. Роан зі сну навіть не повірив у реальність птаха. І, вирішивши, що це ілюзія створена студентами, які вважають, що розбудити викладача подібним чином — дуже дотепно, запустив у сокола простеньким плетінням. Звичайною іскоркою сили. Зовсім забувши, що спочатку цю силу примудрився втратити, а потім знову набути в набагато більшому обсязі.

Сокіл пискнув особливо гидко і, не чекаючи, поки його розсіють подвір'ям, рвонув у небо. А іскорка винесла вікно разом із рамою, врізала ним по дереву так, що з нього посипалися незрілі дрібні груші і, тільки якимось дивом не викорчувавши нещасне, помчала далі, гарно зірвавши дах із сараю, в якому жила флегматична корова. А Роан сидів, розгублено плескав очима і думав про те, звідки все-таки взявся сокіл, причому так рано.

Третьою подією став дах сараю, що з гуркотом обрушився одразу за фортечною стіною, ледь не вбивши трійцю дивних особистостей, вбраних у перемазані глиною та брудом плащі, які намагалися відкрити одну з непримітних хвірток. Особистості, побачивши дах, трохи на нього повитріщалися, а потім помчали в бік сонця, що піднімалося.

Четвертою подією стала розмова з господинею корови та урочиста обіцянка повернути дах на місце, з наступним не менш урочистим перенесенням даху за допомогою левітації. Левітував не Роан, не впевнений, що зуміє не напортачити, а Дезім і два маги фортеці. За цим цирком з цікавістю поспостерігали кілька ранніх перехожих, але особливої ​​уваги він так і не привернув. Тим більше, повертати дах на місце без нагляду теслі маги не ризикнули. Раптом якось не так його там поставлять?

П'ятою подією стало те, що один із магів фортеці повернувся на місце падіння даху і довго розглядав сліди на землі, потираючи підборіддя. Потім помилувався хвірткою, зняв з гілки колючого куща шматок брудної тканини і, насвистуючи, пішов радувати Олава, що маг, якому привидівся з просоння сокіл на підвіконні, випадково злякав незрозуміло кого, котрий намагався зранку непомітно проникнути в Там'янку.

Олав, як і слід було тимчасовому голові цілої фортеці, дуже зрадів і розвинув бурхливу діяльність, з попутним відважуванням стусанів черговим на стіні, що примудрилися проспати не тільки появу невідомих особистостей, а й, що особливо дивно, політ даху.

Чергові на стусани не реагували і прокидатися не поспішали. Тому досхочу посварившись, Олав спіймав за вухо хлопця, що підслуховував, і відправив його за лікаркою, наказавши нікому не говорити про те, навіщо вона знадобилася.

— Ідіотизм якийсь, — сказав Олав, сідаючи поруч із сплячими черговими. — Якби комусь треба було непомітно потрапити до фортеці, приїхали б із купцями на ярмарок і ніхто б на них не звернув уваги. Дурість якась. І хто цих бовдурів чим напоїв? Чи чергову змію саме до них закинули? Ідіотизм.

А шостою та останньою подією стало прибуття матінки Мараськи, перевертневої нареченої, якій хтось розповів, що її донька виходить заміж за натурального ведмедя. Так, саме так, не за перевертня, а за ведмедя. Так що матінка прибула в дещо неосудному стані і в повній готовності розвалити фортецю по камінчику, але не допустити подібної неординарної події. І поки добра жінка носилася з криками по фортеці, через ворота, від яких відволіклися вартові, пройшов непримітний дідок з клюкою. Він загадково посміхнувся в вуса і тихенько пішов чи то до стайні, чи до полігону, чи взагалі дивитися на сарай без даху. Думки тих, хто цього дідуся таки помітив, дуже відрізнялися.

Заспокоювали нещасну матір нерозумної доньки довго. Демонстрували їй цілком собі людиноподібного Руяма, але вона не вірила, що це той самий ведмідь. Коли недолікований перевертень, доведений майбутньою тещею майже до сказу, взяв і обернувся, зламавши стіл і розлютивши лікарку, нещасна мати все одно вперлася рогом і заявила, що цього перевертня спеціально підсунули, щоб приховати найстрашніше. А потім ще й заявила, що таким хитромудрим чином її бідну дівчинку приносять у жертву стародавньому звіриному богу.

Здивувавшись такій буйній фантазії, лікарка нарешті здогадалася запитати нещасну матір про те, хто взагалі розповів їй усю цю нісенітницю. І виявилося, що якийсь дуже переконливий старий, що вирішив урятувати Мараську від незавидної долі.

У результаті нещасну матір вдалося напоїти заспокійливим та укласти поспати. А не менш нещасному Олаву довелося ще й розмірковувати про те, пожартував це хтось так невдало, чи комусь дуже потрібен був цей концерт для якихось незрозумілих цілей. Закінчилися роздуми тим, що тимчасовий комендант зайняв усіх присутніх у фортеці прикордонників і слідопитів пошуком різних незрозумілостей і незнайомців, що викликають підозру, а сам пішов дивитися, чим займаються маги, дізнавачі та Оршар.

Виявилося, маги, принагідно міркуючи про те, чи був сокіл, який розбудив Роана, намагаються вирахувати точний час відкриття порталу. Вони навіть кількох відьом до цієї справи підключили. Тому що дівчата знали цей час точно, але тільки коли діло стосувалося трьох їм відомих порталів. А вирахував цю справу їхній загадковий вчитель. І тепер його колеги намагалися зрозуміти, як, відмовляючись вірити, що він просто спостерігав і записував. Хоча, схоже, навіть відьми зрозуміли, що це було саме так.