Про те, що так і не подивився яких практичних завдань надавали викладачі його бродячому цирку, Роан згадав якось несподівано. Просто міркував про те, чим би нагрузити студентів, щоб і йому не заважали зайнятися складними обчисленнями та перевіркою однієї теорії, і фортецю не рознесли по камінчику, і Дезим не збожеволів, намагаючись їх чогось вчити. Ага, всіх разом. Незважаючи на те, що групу зібрали з різних курсів, не кажучи вже про обраний напрямок та додаткові заняття з цього напряму.
Ось у цей момент і згадалося, що про індивідуальні завдання Роан нічого не знає. Із загальними зрозуміло — допомагати населенню, аж до того, що треба буде організувати кілька днів, у які студенти тільки цим і займатимуться. Роан розраховував порадувати населення допомогою студентів саме в ті дні, коли буде ярмарок.
Олав, почувши про ці плани, посміявся і запропонував натягнути намет і продавати квитки глядачам.
Тож загальні точно нікуди не подінуться. І ось індивідуальні… Роан навіть почав придивлятися до підопічних і зрозумів, що цими своїми завданнями займається добре, якщо третина від усіх. Та й ця третина здебільшого зіллявари. Інші, мабуть, вирішили, що завдання від них нікуди не подінуться, відклали їх на кілька останніх днів, а практику сприймають як розважальну подорож.
Добра звістка про те, що треба підійти до Роана і продемонструвати йому записи про ці завдання, по фортеці розлетілася швидко. За вікнами кімнати в управлінському будинку, яку Роану віддав Олав під кабінет, відразу замаячили глядачі, які старанно вдавали, що вони просто гуляють там. Ага, туди-сюди, надовго завмираючи перед вікном.
Студенти, деякі взагалі забули про якісь там завдання, вишикувалися в похмуру чергу перед дверима. А коли виявилося, що Роан ще й запитує, що студенти встигли зробити для цих завдань за час, що минув з початку практики, в черзі почали підніматися панічні настрої. Дехто навіть боязко цю чергу кидав і вирушав терміново зробити хоч щось, щоб не стояти перед Роаном, винувато кліпаючи очима.
— Ви дорослі, самостійні люди, — казав викладач, коли перед ним опинявся черговий зошит зі списком завдань і без жодного запису після них. — Вам дали завдання, зробити які ви можете. Інакше вам їх не давали б. Справлятися ви маєте самостійно, без чужої допомоги. Ви можете просити порад, можете шукати відповіді на питання, що виникли, як у книгах, так і у всіх зустрінутих на шляху магів. У мене також можете питати, але тільки в тому випадку, якщо витратили хоч якийсь час на пошуки відповіді і не знайшли її. А що ви робите? Нічого. Чомусь вирішивши, що все на вас звалиться чарівним чином у останні два дні перед від'їздом.
Студенти дивилися в підлогу, тяжко зітхали, а іноді белькотіли щось загадкове про те, що не знали, з якого боку до завдань підступитися. І Роан їх відпускав, погрожуючи тим, що до кінця тижня знову зацікавиться, чи зробили вони хоч щось, чи продовжили розважатися.
Як не дивно, виявилося, що компанія шукачів скарбів до виконання завдань приступила. Навіть Фламма, яка почала тренувати контроль над даром розпалюючи вогнище. Та й гриби вони шукали не просто так, а тому, що практично у всіх студентів виявилося питання про рідкісні компоненти для зілля місцевого походження. Щоправда, навіщо знадобилося саме шукати в той час, коли можна було просто розпитати лікарку, жоден так і не зміг відповісти. Тільки Джульєтта несміливо пробелькотіла, що було цікаво подивитися, а ще краще б ці гриби отримати, причому безкоштовно. Та й Шеллі відвезти.
Втім, у Деньки, завдяки пошуку грибів та попутній знахідці не грибів, проблем із завданнями взагалі не було. Він їх ще й перевиконав.
Налаштувавши студентів на роботу і декому пояснивши, що саме слід робити, Роан з почуттям виконаного обов'язку дістав мапу, на якій Олав відзначав галявини з дивною рослинністю. Додав до неї мапу, на якій були відмічені місця, де пропадали люди, і пронумеровані в тій послідовності, в якій це траплялося.
— Теорія мерехтливих порталів, — пробурмотів маг, дивлячись на обидві мапи. — Якщо припустити, що колись ці портали були у центрі цього овалу. Що в ті часи вони були досить стабільними і не могли не залишити після свого зникнення мітки-якоря, то…
Роан на мапі, де були позначки зниклих людей, рішуче поставив дві крапки.
— Тоді виходить, насправді це два овали. Був би один портал, було б коло. А так вони не можуть заходити в зони впливу один одного і кола перетворилися на овали, витягнувшись у напрямку від чужої зони впливу. Може бути? Так, запросто. І нам, дуже пощастило, що портал нелюдів на кішках відкривається весь час на території темряви, а то вже тут роз'їжджали б. Якщо туман з порталу, що відкрився, встигає вплинути на рослини, то кішка вискочить запросто. Тож у нас тут мерехтить портал. Відкривається ненадовго, інакше його вже помітили б місцеві маги, але часто й на зовсім маленькій відстані від попередньої точки відкриття. По овалу ходить. А ще виходить, що хтось таки цей портал виявив. Дивними рослинами та грибами, мабуть, зацікавився. Дізнався, що порталів було два, і обчислив овал мерехтіння. Ось так люди безслідно й пропадають, їх ловлять ці відьми та змушують іти в портал. Цікаво лише, навіщо? Дурість якась. Ще й не зрозуміло які символи малюють, у жодному підручнику ця недобита жертва схожих не знайшла. Дивно. Може, якогось стародавнього бога намагаються розбудити? Чи думають, що якщо туди штовхати людей, то натомість полізуть нелюди на кішках і можна буде героїчно їх перемогти, прославившись у віках? Ну, дурість же.
Роан зітхнув. Зібрав мапи, аркуші з розрахунками векторів впливу і вирушив радувати дізнавачів, що засіли у фортеці тим, що план все-таки спрацював, і Денька практично знайшов те місце, де пропадають люди. Тепер, головне, обчислити точні координати і можна йти ловити голих відьом із їхніми таємничими знаками.
І про сонних змій треба не забути. Можливо, людей викрадають не без їхньої допомоги.