розділ 14

Про проблеми — різні та різноманітні

Проблеми у всіх почалися з Олава та з його навчальних тривог. Коли він нарешті їх розпланував, попереджати, звісно, ​​нікого не став. І коли посеред ночі почав бити тривожний дзвін, з будинків і казарми вискочили не лише його підлеглі, а й працівники, гості, черговий купець і більшість студентів. Менша частина благополучно проспала тривогу, встигнувши звикнути до того, що в гуртожитках постійно хтось кричить, щось з гуркотом падає, а іноді і зі свистом літає. Учні-воїни з невідомої причини приєдналися до цієї меншої частини, чому потім дуже дивувалися їхні вчителі і нарікали на те, що хлопці розслабилися.

Олав, помилувавшись на підлеглих, що безглуздо носилися по фортеці, шукаючи невідомих ворогів, похитав головою і пішов спати, вирішивши нікому не говорити, що тривога була навчальною. Зате вранці, вислухавши доповіді, з великим задоволенням розповів про безголових курей, що бігають по дворах, про комадів, не здатних організувати підлеглих, про чергових, що примудрилися пропустити все на світі, а особливо про вартових воріт, які кинули ті самі ворота заради того, щоб побігати з усіма.

Олава слухали уважно і, мабуть, робили висновки. Бо коли через два дні знову задзвонив тривожний дзвін, суєти та біганини було набагато менше. Та й ту переважно створювали учні-воїни, для яких ця тривога була першою.

А втретє взагалі все було підозріло добре. І Олав зрозумів, що його розкусили, а можливо навіть простежили за тим, хто дзвонить і розпитали чому. Тож тепер слід було подумати, як би ще розважити занудьгувавших мешканців фортеці, прищеплюючи їм дисципліну і готовність діяти в будь-який час дня і ночі, а головне, не гублячись перед екзотичними проблемами.

Щоправда, подумати Олаву не дали. Наступної ж ночі після третьої фальшивої тривоги сталася справжня. А почалося все з рудого нахабного кота, який, мабуть, вирішив зробити ласку господареві і зайнятися полюванням. Але чомусь не на мишей, щурів і навіть не на величезних нічних метеликів. Цього кота такі дурниці не цікавили. Він походив по фортеці, заглянув на кухню, де був битий ганчіркою, трохи полежав на даху. А коли фортеця заспокоїлася, а більшість її мешканців заснули, граційно з нього перестрибнув на навіс над дверима, звідти на дерево і там завмер, з цікавістю спостерігаючи за дивною істотою, що летіла низько над травою.

Істота ця була довга і луската, як змія. Але на спині в неї росли схожі на квіткові пелюстки крильця у кількості дванадцять штук. А морду прикрашав візерунок схожий на конопляний лист, що слабо світився зеленим у темряві.

Істота кота зацікавила. Він трохи за нею поспостерігав, подумав про те, а чи не отруйне це лихо? А потім вирішив, що просто не дасть себе покусати, і злетів у повітря, цілячись у невідому істоту.

Крилата змія виявилася тварюкою ніжною та тендітною. І навіть якщо була отруйна, майже відкушена голова продемонструвати це їй не дозволила. Крильця з хрускотом ламалися, і кіт трохи погрався, збиваючи їх лапою. Але це швидко йому набридло. Їсти незрозумілу капость він не збирався. А господар, побачивши чергову здобич у себе на подушці, навряд чи зрадів би.

Тому кіт, зовсім по-людськи зітхнувши, схопив змію в зуби і поніс Олаву — його будинок був найближчим.

Проте голосистий мужик, який якось поділився з котом курячою лапою, здобичі теж не зрадів. Можливо, тільки через те, що кіт, укладаючи її на подушці, дуже невдало провів зміїним хвостом по обличчю людини.

Олав тут же схопився з витріщеними очима. Ледве не звалився з ліжка. А побачивши кота, почав голосно лаятись, чомусь обіцяючи відірвати ноги його господареві, хоча Яс не мав до змії жодного відношення.

Кіт засмучено нявкнув і ворухнув змію лапою, намагаючись продемонструвати всі її переваги в надії, що після цього голосистий мужик охолоне і піде варити зі здобичі суп.

А людина, нарешті роздивившись, що лежить на подушці, різко замовкла, витріщила очі ще більше, а потім знову стала сваритися, але цього разу зовсім не на кота з Ясом, а взагалі. Бо четвертої нічної тривоги у його планах не було. Чотири тривоги поспіль якось занадто. Але хто ж знав, що четверта буде справжньою?

***

Крилату змію Олав замотав у рушник, принагідно погладивши хороброго кота.

А ось влаштовувати позачергову тривогу, подумавши, не став. Такі змії самостійно у фортеці та й у банальні села потрапляють дуже рідко. Їх, на відміну від більшості створінь темряви, до людей не тягне. Харчуються вони не страхом та іншими емоціями, і навіть не кров'ю. Це банальні падальщики, що поїдають здохлих комах, дрібних гризунів, а іноді й дохлятину більше, якщо в зграю зберуться. Загалом, велика була б від них користь, якби не одна особливість. Злякавшись, ці тварюки викидали з себе натуральне присипляюче плетіння. А зустрівши людину, вони злякалися б неодмінно. Це кіт встиг убити гадину, перш ніж вона зрозуміла, що відбувається. Та й то йому напевно пощастило.

Загалом, ці змії вважають за краще триматися від людей подалі і до мертвечини ближче. І зазвичай присипляють інших трупоїдів. Це якщо виходять за межі своєї темряви. Можливо, знахарка має рацію, і пітьма їх створила, щоб було кому жерти тварин, які забрели за кордон і здохли там. А ось уже люди пристосували їх для своїх потреб і навіть придумали плетіння, що їх виманюють.

Ці потреби були різноманітні. Від банальної крадіжки до виносу нареченої з чийогось будинку з подальшою втечею. Добре хоч не вбивства. Вбивствам змії дуже раділи, а оцінивши величину їжі, що раптово з'явилася, починали шалено кричати, скликаючи родичів на бенкет. І вбивці втекти з місця злочину банально не встигали. Подейкували, що колись були розумники, які намагалися ловити змій після спрацьовування сонного плетіння, але, як виявилося, фокус із виманюванням проходив лише раз. Вдруге він їх уже лякав із усіма наслідками.

Зітхнувши, погладивши кота ще раз і начепивши на шию всі захисні амулети, які були, сподіваючись, що вони хоча б послаблять зміїну дію, Олав поліз через вікно і городами подався будити своїх комадів. Розбудивши і переконавшись, що сон був звичайний, він їм показав котячу здобич, вислухав тиху лайку і відправив будити магів. Насамперед приїжджих, бо ті, що місцеві, зі зміїним плетінням боротися не вміють.