розділ 11

Про те, що все добре рано чи пізно закінчується

Далі поїздка до місця практики, на подив Роана, проходила цілком мирно. З плотів ніхто так і не впав, навіть тоді, коли студенти надумали ловити рибу за допомогою левітації і навіть досягли успіху в цій справі. У селах більше ніяких таємниць і богів-початківців не траплялося. Чутки про грибницю і матір наздогнали тільки в містечку Побережжя, і до того моменту вони обросли такими подробицями, що студенти не одразу зрозуміли, що це вони «полчище героїчних магів, які врятували королівство від відростка пітьми». Оршара ці чутки чомусь обізвали духом стародавнього мага. А Роан несподівано виявив себе в ролі таємного королівського радника, якого особисто король відправив розібратися з матір'ю та іншими чудесами.

Біля села Два Пагорби караван із студентів, кікх-хей з дирижаблем і помічниками та селянами, які приєдналися до них заради безпеки, зустрів учнів із військової школи, що гордо їхали Старим трактом. Учні були знайомі і, мабуть, виїхали заздалегідь, щоб попетлявши трактом, побувавши в безлічі міст і сіл, зустріти студентів, що їдуть коротким шляхом.

Зустрічі не зраділи ні маги, ні воїни. Але Роан прочитав їм указ про сприяння, дочекався тиші та пообіцяв страшні кари за його невиконання. Студенти і майбутні воїни вдали, що перейнялися і, судячи з пик, одразу ж стали обмірковувати капості, причому такі, щоб не зловили і не покарали.

Роан махнув на них рукою, вирішивши, що до кордону точно не повбивають один одного, а там учнів-воїнів напевно займуть чимось. Та й у студентів буде набагато менше вільного часу та приводів для нудьги. Особливо з погляду на те, що вони вже запізнювалися. Так, що воїнів зустріти не повинні були посеред дороги. Магам насправді давали час освоїтися та ув'язнути у справах.

І, в принципі, мав рацію. Локальні військові дії обмежилися підсипанням проносного в казанок, підкиданням мишей у намет з дівчатами, що готуються до сну, та мордобиттям десь далеко від викладачів і офіцерів. Після мордобиття і маги, і воїни клялися, що це вони так невдало впали. І обличчя у всіх були такі чесні, що Роан тільки дивом утримався від непедагогічного сміху. А один з офіцерів, що стояли поряд з ним, ще й тихенько пробурчав:

— Притираються. Ось уже таємниці спільні пішли.

Бити обличчя та підкидати мишей перестали досить швидко. Чи через безперспективність цих занять, чи тому, що розлючені дівчата пообіцяли одних проклясти, а на інших смертельно образитися. І далі караван, що розрісся, їхав більш-менш спокійно. Майже до самої фортеці Там'янки. І, мабуть, доїхав би зовсім без пригод, якби не зустрів на шляху міст, перекинутий через дрібну, але швидку річку, який горів кілька днів тому. Мочити ноги не хотілося ні магам, ні воїнам, і студенти, порадившись із одвічними противниками, вирішили воду заморозити, не повідомляючи викладачів, яким ця ідея могла і не сподобатися.

А студентів, здатних щось заморозити, було багато, і працювати разом вони не вміли. Так що змерзла в результаті не тільки річка на досить великій ділянці, а й частина берега, залишки мосту, які після цього звалилися зі страшним гуркотом, і, що важливо, сіно, що мирно сушилося на бережку, провідати яке саме прийшов власник.

Помилувавшись краєвидом, що вийшов, і почухавши потилиці, маги з воїнами несподівано для самих себе зрозуміли, що коні спуститися по зледенілому схилу на замерзлу річку не зможуть. Та й сама річка виглядала так, ніби її створювали спеціально для того, щоб хтось міг там поламати руки-ноги, відбити куприк, а то й звернути шию. Приховати це від викладачів і офіцерів, які поспішали на гуркіт, не було жодної можливості. Тікати було некрасиво, та й нікуди. Тож довелося стояти і мовчки слухати все, що про чудову ідею скажуть.

У самий розпал лекції про те, що спочатку треба думати, і лише після цього робити, з-за пагорба з'явився натовп, злий і роздратований, озброєний вилами, косами і ланцюгами. Натовп шумів, лаявся, звинувачував у знищенні сіна, риби, мосту та знущанні над чиєюсь пам'яттю.

Щоправда, селяни досить швидко зрозуміли, що знищувачів сіна набагато більше, ніж їх, і зупинилися в деякому віддаленні, потрясаючи хто чим міг і вигукуючи погрози.

Майстер Дезім, бачачи таку справу, почав нервово хихикати і захоплено лаятися пошепки, обіцяючи, що це був перший і останній раз, коли він везе студентів на практику. І що краще він захворіє, піде в запій, а то й зовсім сховається до найкращих часів. Нехай його краще премії позбавлять і більшої частини зарплати. Більше він ніколи.

Роан, який звик до видовища войовничо налаштованих селян, що прийшли помститися за зіпсовану власність, обізвав усіх королівськими жабами і велів самим розбиратися. Після чого відійшов подалі від замерзлої річки, ліг на землю і почав розглядати хмари.

Офіцери та інші викладачі, переглянувшись, теж самоусунулися від проблеми.

Селяни йти не поспішали і вже перейшли до погроз поскаржитися самому королю. Вони навіть посланця обирати під цю справу стали.

Розгублені студенти та ще більш розгублені воїни трохи поштовхалися, пошепталися, звинувачуючи один одного, і шляхом тривалого з'ясування, хто тут найрозумніший, а кому краще мовчати, обрали делегацію для переговорів із постраждалими селянами.

У делегацію увійшли Яс і кіт, як самі балакучі. Малак, Янір і довготелесий воїн Кодер, бо в них виявилися найпородистіші фізіономії. Льєн, бо Яс назвав його розумним. Фламма, яка випадково потрапила комусь під руку, бо таку милу дівчину навіть найчерствіший селянин бити не стане. І трійця воїнів-близнюків, високих, шафоподібних та здатних налякати одним своїм виглядом. Інші самоусунулися від переговорів і почали думати про те, спробувати розморозити річку чи нехай тане.

На щастя, переговори з селянами затяглися і переросли у колективне написання скарги на підпал мосту якимись розбійниками. Так що день закінчився непогано, навіть незважаючи на те, що був теж втрачений, і ночувати довелося на березі річки, розмороженої майстром Дезимом, що змирився зі своєю долею.