10 (2)

З новоствореного ставка гриби витягували обережно, намагаючись не пошкодити і прихопити разом із ними якомога більше землі. Все це добро упакували в м'яку тканину, укріплену якимось плетінням, переклали соломою і залишили під охороною дізнавачів чекати на баржу для перевезення.

Староста, ледь дочекавшись, поки приберуть гриби, нагнав до нового ставка натовп незадоволених хлопців з лопатами, і ті під керівництвом Хене почали копати канал, тимчасово відгородивши його від води щитом, збитим з дошок. Щит виявився перешкодою для води не ідеальною, і незабаром хлопці вимазали в бруді і з незрозумілої причини повеселішали.

Дізнавач, схожий на військового, розпитував бородачів, намагаючись збагнути, кого ж вони викрали і куди та дівчина в результаті поділася. Янір зробив чесні очі і гордо повідомив, що нареченої у нього зроду не було, а остання блондинка, з якою він перебував у близьких стосунках, так і залишилася в тому веселому будинку і їхати звідти не збиралася, навіть заради його прекрасних очей і не менш прекрасного профілю. А Фламма у свою чергу, бажаючи помститися за кляп, старанно на очі бородачам не потрапляла, а потім і зовсім пішла з дівчатами та котом збирати корисні для волосся квіти. Фламма хотіла бути прекрасною, і якщо якісь квіточки могли в цьому допомогти, вона була згодна лізти за ними навіть на дерево. Але вони, на щастя, росли вздовж узлісся, мабуть так і не вирішивши, тінь їм подобається більше чи світло.

Хлопці теж не сиділи без діла, вони рубали дрова і слухали лекцію сухого дідуся про те, як треба топити лазню. Дров у результаті нарубали стільки, що діду їх могло вистачити на все літо, та й на осінь залишитися, зате до вечора так ніхто й не вліз у чергову неприємність.

І тільки Денька, у супроводі фахівців, блукав по окрузі, розшукуючи місце, з якого спори грибниць розлетілися на всі боки.

Місце вперто не знаходилось. Навіть напрямок визначатись не хотів. Зате Денька знайшов скарб, що складався з сотні золотих монет і трьох амулетів, що майже розрядилися. Котячий кістяк, чия власниця невдало була закопана прямо на перетині енергетичних ліній. Слабких, звичайно, але за кілька років наситили б кістки так, що вони повинні були вилізти з-під землі і помститися собакам.

— Даремно ходимо, — нарешті вирішив один із фахівців, коли почало вечоріти. — Спробуємо завтра. З фокусною групою. Місце має бути. А ще можуть бути інші грибниці десь під землею.

Денька тільки зітхнув і слухняно пішов до села.

Канал на той час встигли викопати, скоріше, з бажання не копати його ще й завтра, ніж мріючи про возз'єднання ставків. Маги його зміцнили. Щит, через який і так сочилася вода, урочисто прибрали, а потім селяни з цікавістю спостерігали за тим, як староста розкладає вздовж берега жаб, що все ще перебувають у стазі, а його дружина, не наважуючись підійти ближче, лається і вимагає задавити цю гидоту, поки вона спить.

Давити жаб ніхто не став.

І навіть рудий кіт, обнюхавши кількох, вирішив, що такої гидоти не їсть. І невідомо, скільки б ще скандалила бідна жінка, якби жаби не стали оживати і стрибати на всі боки.

Щоправда, Роан цього вже не бачив. Він якраз сидів у бур'янах під парканом, пив маленькими ковтками настоянку, яку йому всучила чиясь дружина за те, що виманив тхора, який тягав курчат, спостерігав за заходом сонця і розмірковував про те, спалять студенти лазню або якось обійдуться без пожежі. Настоянка виявилася приємною, Роан навіть вирішив випитати рецепт. Захід сонця розфарбував небо золотим і червоним. А чоловіча частина студентів бадьоро тупцювала під лазнею, чекаючи, поки звідти вийдуть дівчата, котрі вирішили, мабуть, у лазні оселитися надовго. А враховуючи скільки вони натягли туди трав і квітів, ще й дружно сісти на якусь дивну дієту.

Над студентами зрештою зглянулася немолода селянка, яка дозволила користуватися своєю лазнею, за умови, що дрова вони принесуть із собою. А на небі з'явилися зірки. Сидіти в бур'янах ставало холодно. Та й настоянка майже скінчилася. Тому Роан підвівся, потягнувся і навіщось подивився у бік річки.

— Королівська жаба, — пробурмотів він, побачивши те, що з боку стоянки та річки приховували очерети, і про що не сказали селяни, через звичність і нерозуміння того простого факту, що в цьому світі такі великі світляки водитися не повинні. — А ось і дикий рій. Цікаво, звідки вони беруться?

Тяжко зітхнувши, Роан подався шукати Оршара. Тому що, схоже, грибницю крали зовсім не в його світі. А якщо крали, то випадково прихопили і те, з чого одержує початок черговий рій.

Або не випадково.

***

За тим, як рій, замаскований у людину, намагається поговорити з диким родичом, збіглися поспостерігати і селяни, і дівчата, що пропахли травами, і недомиті хлопці, які вирішили, що лазня нікуди не подінеться.

Оршар ходив туди-сюди і час від часу починав дзижчати. Здоровенні, з дитячий кулак, світляки на його дзижчання не реагували і займалися своїми загадковими справами.

— То як давно у ваших краях подібні світляки з'явилися? — сумно розпитував старосту один із дізнавачів.

— Так років зо два тому. Тоді й ці сильно голосисті жаби з'явилися, і світляки. Заїжджий маг сказав, що їх із дощем принесло. Що буває так, що мальків та комах піднімає у повітря, а потім несе з хмарою. І де піде дощ, там вони й опиняться.

— Грибні спори теж могло забрати. І закопували їх насправді в іншому місці, — сказав Роан. — Власне, можливо, якийсь ураган їх і розкопав, наприклад, обрушивши старе дерево, або схил яру.

— Тільки цього нам не вистачало. І де то місце? — роздратовано спитав дізнавач.

— Там, де водяться такі жаби, — підказала ввічлива Джульєтта і кивнула у бік ставка, де земноводні якраз починали свої пісні.

Дізнавач сумно зітхнув і махнув рукою. У жабах він явно не розбирався, і тут був потрібний приїзд чергових фахівців.

Нещасне село ставало все популярнішим та популярнішим. Світляки на заклики рою так і не відгукнулися, мабуть, встигли стати звичайними комахами.