розділ 10

Про співвідношення магів, особливості іншосвітових ясел, ще одні пошуки і щасливі проводи

Староста сумно дивився на жаб, разом з якими його вигнала з дому дружина, і пив кисле вино. З жабами він засідав у таборі магів і точно знав, що дружина схаменеться і пробачить. Ось тільки просити вибачення йому не хотілося. Сама ж доводила, що тих жаб цілих сто, а їх виявилося всього сімдесят три.

Ще староста думав про магів і з подивом усвідомлював просту життєву істину — чим більше магів, тим більше від них бардака і менше користі. Ось один маг може викликати дощ. Десяток здатні спіймати дикого перевертня, упокоїти цвинтар, що піднявся, а то й прибрати все каміння з клаптика землі, що сподобався комусь. Але думати, що двадцять магів це ще краще, не варто. Десь на меншій цифрі ця залежність дає збій, і користь перетворюється на шкоду. А якщо магів ще більше, та вони ще й учні…

Схоже, недарма мудрий дід дружини стверджував, що не такий страшний досвідчений маг, який бажає зла, як недосвідчений учень, який бажає заподіяти комусь добро. Тепер староста був у цьому впевнений.

Табір магів вирував, кричав, сперечався, чимось стукав і навіть співав.

Нелюд, життєрадісно посміхаючись, сидів на лопатах, які зібрали з усього села і за допомогою яких він збирався копати канал від новообразового ставка з якимись чудесами, до старого, з рибою, що лежить без води поки що, у стазі. Копати нелюд збирався явно не сам. Та й прикріплених до нього помічників, хлопців високих, плечистих і дурнуватих, якщо судити по обличчям, було замало. Тож копати доведеться або сільським хлопцям, або юним магам. І староста поступово приходив до висновку, що краще нехай йому знову дохлу кішку в трубу засунуть, ніж щось учудять у процесі копання студенти.

— Так, — задумливо сказав староста жабам і, відклавши вино, пішов збирати хлопців, поки вони не зрозуміли, до чого все йде, і не розбіглися, хто нібито на рибалку, хто на полювання, а хто взагалі гриби-ягоди збирати.

Жаб староста прихопив із собою. Чомусь йому здавалося, що недобре їх кидати у таборі магів, де їх можуть не помітити та розтоптати. Живі тварини, хоч і кричать голосно, викликаючи головний біль у дружини.

— Може, краще замовити міському майстрові амулети, що глушать пісні жаб? — спитав сам себе староста і, подумавши, вирішив, що обов'язково замовить. Так і дружині буде добре. І жабам непогано.

***

Грибну галявину, що ховалась у тумані, рій роздивлявся довго і з усіх можливих сторін. Потім трохи постояв, хитаючись з боку на бік і повідомив:

— Тут теж ще не пізно, хоча зміни середовища вже розпочато, частину землі доведеться забирати разом із грибами, а деякі дерева краще взагалі спалити, щоби знову не проросла.

— А навіщо вона його змінює? — спитав майстер Дезим на правах наймолодшого й нібито наївного й безглуздого.

Рой моргнув, не по-людськи смикнув головою, а потім надто широко посміхнувся.

— Ця інформація має бути, — сказав з незрозумілою інтонацією.

Роану навіть здалося, що зараз він заявить, що якщо ці відомості втрачені, то й відновлювати їх нема чого. Після чого просвистить загадкову мелодію та дозволить своїм грибам зжерти довірливих людей. Натомість рій знову похитався і почав розповідати:

— Це ясла. Місце для зовсім маленьких і нерозумних поки що дітей. Вони занадто схильні до впливу. І вплинути на них може будь-що. Тому середовище навколо них має бути саме таке, яке дозволить їм вирости і набути розуму. А грибниця… так, симбіонт. Це визначення їй, мабуть, підходить. Колись ми жили саме в таких грибницях, зрідка їх покидаючи. Потім навчилися жити поза ними, зберігаючи розум. Але дітям вона все одно потрібна. А їй потрібні діти та ми. Ми задаємо їй напрямок розвитку та зростання, а діти її годують і дають енергію для того, щоб зростала та змінювала світ.

— А коли діти виростають, що з нею відбувається? — поцікавився Роан. Не все ж Дезиму зображати допитливого студента.

— Нічого, її ріст просто зупиняється, вона починає старіти, а потім виробляє спори, які розкидає на всі боки. Вони теж проростають, але здебільшого залишаються просто грибами, бо не отримують наших дітей та енергії для зростання. Ці гриби навіть люди можуть їсти.

— Зрозуміло, — сказав Роан. — Незрозуміло інше. Чому ваші гриби тут стали виростати у всяку пакість, міняти дерева, перекривати шлях ключам? Та й на матір ви поки що не дивилися. Впевнений, це щось із перспективою стати божеством, теж спочатку було вашою грибницею.

— Тут надто багато енергії довкола, — сказав рій. — Вона не така, яку випускають наші діти, але також енергія, яку може вбирати грибниця. Просто їй тут нема кому задавати напрямок. Ось вона і змінює середовище, орієнтуючись на випадковість. Потрапивши у воду, вона почала будувати грот. Потрапивши до лісу, просто відгородилася від ворожого середовища. А на матір слід подивитися, можливо, люди теж можуть спрямовувати її розвиток, просто в якийсь дивний бік.

Роан чомусь кивнув.

А присутні при розмові дізнавачі про щось пошепотілися, і той, який був схожий на військового, запитав:

— А припущень про те, як вона потрапила сюди, у вас немає?

Рой зовсім по-людськи знизав плечима.

А Роан озирнувся, зітхнув і зізнався:

— Я маю припущення.

— Да? — хором здивувалися дізнавачі.

— Да, — підтвердив Роан. — Мені, перед виїздом на практику, довелося взяти участь у пошуках паростків однієї небезпечної водної трави. Там думали, що хтось хотів обікрасти ярмарок, нашкодити місту, комусь помститися… Загалом припущень було багато. А виявилося, що колись злодійкуватий студент закопав на примітному місці скриньку з усякою пакістю, яка могла колись стати в нагоді. Захист у цієї скриньки поступово втратив енергію і розпався. Потім і скринька почала гнити. І живуча трава потрапила у воду. А колишній студент лише не знайшов часу, щоб викопати своє добро і спалити його, нарешті зрозумівши, що добропорядним городянам така гидота в нагоді бути не може.