Розділ 9

Про те, куди зникають дівчата, про правильне зв'язування бранців і неправильні пошуки води

Янір насправді дуже любив пліткарок. Особливо сільських. Особливо тих, які засідали на лавці, плювались соняшниковим лушпинням і проводжали всіх перехожих зацікавленими поглядами.

Трохи менше йому подобалися тітки, що стояли з відрами та коромислами біля колодязів — ці в разі чого могли облити та побити. Але цього разу обирати не доводилося. Та немолода жінка, що весь ранок намагалася відправити свого нещасного чоловіка на пошуки дорослої дочки, котра десь загуляла, стояла саме біля колодязя і самозабутньо перемивала кісточки якійсь вдові та її трьом коханцям, яких ця вдова примудрялася дурити. Тітці дуже хотілося, щоб якось ці коханці зіткнулися в дверях вдови, побилися, потім дружно кинули вдовицю і пішли заливати горе у своїй чоловічій компанії. Але вдові, ось яке нещастя, вдалося отримати таких коханців, які в тому місті з'являються не дуже часто, по черзі, у певний час, так ще й подарунки багаті привозять.

Напевно, гадина, мужиків приворожила.

Жінки, які затамувавши подих слухали історію пригод вдови, дружно і тяжко зітхнули, і погодилися, що справді приворожила. І тільки одна із заздрістю сказала:

— Ось розумна баба.

Янір тихенько хмикнув, переконався, що в розмові пліткарок настала пауза, і пішов до них, щосили зображаючи занепокоєння чимось і невпевненість одночасно. А підійшовши, попросив попити, намагаючись здаватися безпечним та привабливим.

Тітки напитися дали.

Янір, попивши холодної води і зобразивши обличчям задум, запитав, чи не пропадали в селі гарні дівки?

Мати дочки, що загуляла, тут же полохливо схопилася за щоки і витріщилася на Яніра, як на останню надію.

— Ти чого це? — підозріло запитала інша тітка.

— Розумієте, я перевертень, — несміливо зізнався Янір і навіть утиснув голову в плечі, ніби боявся, що зараз його вдарять коромислом.

Тітки переглянулись і подивилися на нього з цікавістю.

— У вовка обертаєшся? — спитала наймолодша і, мабуть, найсміливіша.

— Ні, я не вмію обертатися, кров слабка, — сумно сказав Янір. — Але на мене впливає місяць, і я живу в клані. Ось. А тут така справа — минулої осені пішли в ліс по гриби і зникли двоє молоденьких дівчат. Вони гарні були та молоді дуже. Ну, і спершу ніхто не турбувався. Мало що, може волю від батьків почули, полюють на зайців, сміливими та самостійними собі здаються. А потім пішов дощ, а ці самостійні не повернулися. Ну, і вирушили їх шукати. Не я, ті, хто вміє обертатися, чути рідну кров і здатні знайти навіть зовсім стертий слід.

— Знайшли? — з цікавістю спитала та сама смілива жінка.

— Знайшли, — сказав Янір. — Ледве встигли цих дуреп врятувати, їх там уже на корабель вантажили, кудись відвезти хотіли, де їх можна було продати. Знаєте, є такі веселі будинки у містах. І вони різні бувають. Одні дотримуються репутації, дівчата там сидять добровільно, крім основних послуг вміють розмовою зайняти, церемонію поїдання першого весняного пирога влаштувати, м'язи розім'яти так, що почуваєшся наново народженим. Ось і беруть відповідно багато, хоча воно того варте. А є інші, дешевші, брудніші. Ось там дівчата часто опиняються не добровільно. Купують їх господарі та стежать, щоб не втекли. Бо якщо поскаржаться, прийде варта і не стане веселого будинку. Іноді навіть приковують. Ну, рано чи пізно варта все одно приходить, як тільки отримує хоч якісь докази, але самі розумієте, що за цей час може статися.

Тітки дружно зітхнули.

— Ти чого це? — спитала мати дочки, що загуляла.

— Відволікся, — зізнався Янір. — Справа в тому, що продати наших перевертниць хотіли до такого будинку. Дорого продати, бо товар рідкісний. Але там і простих дівчат вистачало, на кораблі тому. Крали по селах. А найгірше, що кілька людей, які крали дівчат, тоді втекли. Човен у них був із магічними веслами, не наздогнали. А тепер, йшов я собі лісом, люблю я лісом гуляти. Ішов. Відчув струмок, нюх і слух у мене краще, ніж у людей без перевертневої крові. Ну, і пішов до струмка, люблю воду, що біжить. А там мужики та курінь. З куреня ноги чиїсь стирчать, спить хтось ніби. А мужики всі бородами зарості, під жителів півночі маскуються, ще й акцент старанно підробляють. Мій слух вловив підробку, але звичайна людина навряд чи зрозуміє. Ось я й придивився. І, здається, впізнав двох із тих, що втекли тоді. Але не впевнений. Ось і питаю, чи не пропадали гарні дівчата?

— Ой, матінки мої! — сполохано вигукнула мати недолугої доньки, впустила порожнє відро і, не сказавши жодного слова подругам, кинулася додому.

— Що це з нею? — запитала одна з подруг.

— Веська з учора не повернулася, — відповіла друга.

Тітки переглянулись, покидали відра з коромислами і побігли за матір'ю пропажі.

— Ну, ось, — задоволено сказав Янір. — Відволічуть увагу і жодних проблем.

***

Хлопчик із задоволенням довів Яса до викрадачів Фламми і залишився разом із ним валятися під кущем і чекати, доки Янір почне бородатих мужиків відволікати.

Фламму першим видивився хлопчик. Дівчина сиділа під деревом, на щастя просто зв'язана, а не прив'язана до нього. Вона там явно злилася, але сказати нічого не могла, через кляп, що заважав. Переляканою дівчина зовсім не виглядала. Мабуть, свято вірила, що Янір прочитає записку і кинеться рятувати свою «наречену».

Чоловіки її віру поділяли і чекали на рятувальника у всеозброєнні. У них був великий мішок, дві кийки з навершами обтягнутими повстю, якісь загадково блискучі амулети і патріотична промова, яку репетирував найстарший.

— Ось ідіоти, — захопився Яс, навіть не підозрюючи, що хтось може вирушити на полювання на перевертня ось так озброївшись.

— Мешканці півночі, — тоном «та вони всі придурки» сказав хлопчик.

Під кущем довелося полежати досить довго. Яс від нудьги навіть почав розповідати допитливому хлопчику про корисність трав, що росли поблизу. А потім вдалині нарешті почувся невиразний шум, жителі півночі явно занепокоїлися і перемістили полонянку під інше дерево, подалі від шуму і, ось який збіг, ближче до Ясу.