Фламма, яка не підозрювала про розмову Джульєтти з Яніром, гуляла, мрійливо посміхалася і відчувала себе дуже ніжною, тендітною та романтичною. І все б нічого, але погуляти її потягло в лісі, добре хоч по стежці, а то ще б заблукала.
Дівчина йшла, зривала бліді блакитні квіточки, що зрідка траплялися по дорозі, слухала спів птахів, посміхалася відблиску сонця і сама не помітила, як зайшла досить далеко. І здивувалася, коли почула дивний звук, у якому не одразу впізнала струмок. А впізнавши, зраділа, уявила, як сидітиме на його березі і мріятиме, і з цими думками бадьоро пішла на звук.
А там виявились уже майже рідні бородаті мисливці на Яніра. Фламму так обурила їхня присутність, що не вписувалася в її плани, що вона тупнула ногою і зажадала від них негайно забиратися.
Чоловіки спочатку завмерли, хто де стояв, потім здивовано на неї подивилися і переглянулися.
— Це ж та дівка, — першим упізнав Фламму мужик із обпаленою бородою. — Та, що нас переслідує!
— Я вас не переслідую! — обурилася Фламма. — Це ви переслідуєте Яніра з поганими намірами!
Чоловіки знову переглянулися.
— А тобі що з того? — нарешті спитав найстарший.
— А я його наречена! — гордо сказала Фламма, яка в мріях вже й заміж вийти встигла, і це стало її помилкою.
Чоловіки знову переглянулися, а потім найстарший скомандував:
— Ловіть дівку!
І іскри, що розлетілися роєм, цього разу Фламмі не допомогли.
***
Записку Яніру приніс незнайомий пацан. Поки Янір читав, він стояв навпроти, колупав у носі і зображував задумливість.
— Так… — похмуро сказав перевертень дочитавши.
— А дядечки сказали, що ви мені заплатите, — нагадав про себе хлопчисько.
Янір хмикнув, скуйовдив волосся, а потім широко посміхнувся і пообіцяв:
— Заплачу, але спочатку ти відведеш мене туди, де цих дядечків побачив. Тільки тихо і обережно, хочу подивитися на них на власні очі.
Помилувавшись компанією біля струмка, Янір чесно заплатив хлопчику за допомогу срібною монеткою і додав ще одну, щоб він не надумав йти до бородач і звітувати, а тим більше розповідати, що адресат сюди приходив і їх бачив. Після цього, подумавши, пішов до Яса.
Яс пропозицію піти і врятувати Фламму, вислухав з великою цікавістю, а потім запитав:
— А чому сам не підеш?
— Бо коли я піду, вона вже не відстане. Ще якусь пакість додумається підсипати. Вона ж дурна. І без того каже, що моя наречена. А тобі нічого не загрожує, вона тебе не любить. Значить, тобі нічого не загрожує.
— Хм, — сказав Яс і зморщив носа. — Допустимо. А ти чим займешся? Я героїчно атакуватиму твоїх співвітчизників, нестиму на руках зв'язану дівчину, а ти?
— А я їх поки що чимось відволічу, — широко посміхнувшись, пообіцяв Янір. — Тому порятунком ти займешся тільки після цього.
Яс тільки хмикнув. І навіть не став говорити, що хотів залізти на дерево і подивитися через лінзу на те, що знаходиться в скрині. Пригода з порятунком Фламми здавалася цікавішою. А про матір йому знайдеться кому розповісти. А Малак ще й намалює.
***
Як виявилося, ідея забратися на дерево з лінзою, що наближає, спала на думку майже всім студентам разом. І шансів, що їх там не помітять, не залишилося.
Експертів ходив зустрічати Роан, якому просто хотілося хоч трохи побути наодинці із собою. Побути наодинці не вийшло, за Роаном ув'язався Хене і всю дорогу міркував про будівництво доріг і мостів, а також поглиблення ділянок річок для поліпшення судноплавства. Роан терпляче слухав, а іноді й кивав, але зустрінутим на півдорозі експертам дуже зрадів.
По дорозі назад, як не дивно, Хене мовчав. Експерти також мовчали. І звук гілок, які ламались під копитами ведених на поводі коней, був дуже гучний.
— І чому тут немає нормальної дороги? — першим не витримав один із експертів. — Тільки якісь непереконливі стежки, ми мало не заблукали. А на половині їхати верхи взагалі неможливо, над головою гілки, на стежках теж гілки та кротовини.
— Селяни в якості основної дороги використовують річку, — сказав Хене. — А будувати дорогу заради кількох сіл, розташованих на березі цієї річки… мабуть, це визнали невигідним. Я дивився, у цих селян навіть міцних підвод немає, тільки якісь зв'язані з гілок ліщини тягунки на двох дерев'яних колесах. Вони ними сіно перевозять. Іноді ще зрубані дерева.
— Кумедно, — сказав експерт, який, певне, й не підозрював про існування таких сіл.
А коли вони вийшли з лісу і пішли до села по стежці, що продовжувала вперто петляти між деревами, що росли то там, то тут, йому на голову впав шматок кори. Експерт здивовано задер голову і ще більш здивовано подивився на хлопця, що крутився на гілці, і на компанію, що сиділа на тому ж дереві, але вище.
— Цікаві тут птахи живуть, — сказав він задумливо.
— І не тільки тут, — похмуро зауважив Роан, який придивився до інших дерев. — Негайно спускайтесь! — наказав студентам і пішов до дерева, що росло ліворуч.
Помилувавшись натовпом, що спустився з дерев, і здивувавшись, що не виявив у ньому Яса, Роан проникливо запитав:
— Вам нема чим зайнятися?
— Ми тільки подивитися хотіли, — сказав рудий конопатий хлопець, мабуть вирішивши замінити відсутнього Яса.
— На що? — похмуро запитав Роан, знаючи відповідь на це запитання, але сподіваючись, що йому принагідно пояснять ще й для чого.
— На матір! — несміливо пискнуло якесь дівчисько, що ховалося за спинами хлопців.
Роан зітхнув і запитав:
— Навіщо?
Студенти стали переглядатися і невпевнено мовчати, але потім все те ж невидиме дівчисько зізналося:
— Цікаво ж.
Роан знову зітхнув, помітив старосту, що маявся вдалині, і жестом покликав його ближче. А коли поважний чоловік підійшов, спитав у нього:
— Де там у вас ставок з жабами, що потребує чистки?
— Я проведу, — пообіцяв староста, який відразу ж засяяв усмішкою.