розділ 8

Про прання, дізнавачів, відповідальність і майже бога

Фламма присіла на дерев'яних містках, на яких селянки проводили зазвичай велике прання, і сумно полоскала в річці штани Ольди. Про прання Фламма мала дуже розпливчасте уявлення. Точно знала, що в цій справі потрібна вода, бо служниці випрані речі розвішували на натягнутих мотузках у саду, у куточку біля паркану, що відокремлював сад від грядок із зеленню. І речі там довго висіли. Спочатку з них капала вода, потім ними плескав вітер. Іноді речі відлітали чи падали, але останнім часом цього не відбувалося, бо мама замовила дуже корисні прищіпки, які робили кікхей.

А ось що з одягом робили у воді, Фламма не знала. А просте макання в річку видимих ​​результатів не дало — весь бруд залишився там же, де й був, особливо той, що на колінах.

— Ех, — сумно зітхнула дівчина і про всяк випадок ще трохи потримала штани в воді.

І не посперечаєшся з Ольдою. Справді взяла без дозволу, забруднила. Не можна речі повертати у такому вигляді. І Фламма б із великим задоволенням заплатила комусь за прання, але не знала кому.

Ні, спочатку вона взагалі хотіла ці штани закинути в кущі і гордо піти. Але чудово розуміла, що після цього їй ніхто і ні в чому не допомагатиме, а може навіть перестануть розмовляти. Всі. Навіть Джульєтта. А цього Фламмі не хотілося.

Водні процедури знову нічим штанам не допомогли, і дівчина була готова визнати поразку, як на неї впала чиясь тінь, а потім на сходні — шматок сірого найдешевшого мила.

— Ось миль, — похмуро сказала тінь голосом Яса. — А то дивитись на тебе неможливо.

— Милити? — зацікавилася Фламма і повернулася до несподіваного помічника.

— Так, особливо там, де найбільший бруд. А потім намилене треба потерти, але в тебе, з твоїми ніжними лапками, навряд чи вистачить сили та й мозолі натреш. Хм... Візьми тверду щітку, якою миють коней, має допомогти. Намилиш, щіткою потреш, а потім полощи ... хм, загалом, намочити, вичавити, намочити, вичавити. І так, поки мило не піде. Зрозуміла?

Фламма зачаровано кивнула. На слух усе це дійство звучало, як якийсь шаманський обряд.

— Успіхів, — побажав Яс і пішов.

Фламма подивилася на штани, важко зітхнула, але залишати їх на сходнях не наважилася. Хто цих селян знає, вкраде ще хтось, а їй згодом доведеться доводити, що не викинула. Тому Фламма абияк віджала штани і на витягнутій руці понесла їх у наметовий табір, щоб знайти щітку і нарешті позбавитися цієї несподіваної турботи. І мило із собою дівчина теж взяла. Селянам вона зовсім не довіряла.

Щітку Фламма знайшла досить швидко і радісна побігла назад до річки. І навіть абияк відіпрала бруд. Але брати після цього чиїсь речі зареклася. Краще десь купити власні штани. А ще краще, кілька пар, щоб, забруднивши, можна було викинути і спокійно дістати з сумки наступні.

І шкодувала Фламма про одне, про те, що мило приніс не Янір. Але, можливо, він теж не знає, як треба прати. Або був зайнятий.

***

— Фламмо, а де ти ці штани забруднила? — спитала Джульєтта, коли штани нарешті були випрані й розкладені на розлогому кущі для просушки.

— Гуляла я, — невпевнено сказала прачка-початківець і тяжко зітхнула.

— Вночі?

Фламма кивнула.

— Одна? — стурбувалася Джульєтта.

Фламма зітхнула.

— Вона за нами блукала, не хвилюйся, — сказав Янір, який займався різьбою по дереву, щось вирізаючи з палички. — Маги всі такі допитливі.

Джульєтта теж зітхнула.

— Гаразд, — сказала, подумавши. — Я тебе наступного разу розбуджу, якщо він буде. Краще з компанією.

— Думаєш, не буде? — запитала Ольда. — Можливо, звичайно, цього разу ми не маємо рації. Але з іншого боку, що візьмеш із учнів? Пішли, матір украли і взагалі. Якби ми її сюди не притягли, все могло б стати важчим.

— А могло б не стати, — відізвався Янір. — Дізнавачі помахали б перед носом старости папером із печатками, попередили, що якщо самі знайдуть матір, то більше селяни її не побачать, і схилили б місцеве населення до добровільної співпраці. Ці селяни боягузливі й вірять, що мати й сама себе захистить у разі чого.

— Да? — фальшиво здивувався Яс. — І навіщо ти тоді пішов з нами?

— Нудно, — сказав Янір. — Та й Денька потренувався.

— Ага, — неуважно погодився з ним Малак.

На чому розмова і зів'яла. Хоча ніхто б не зміг заприсягтися, що знову не вплутається в сумнівну пригоду. Хоча Льєн чудово знав, що більшість ідей Яса слід ігнорувати, Малак взагалі нікуди ходити не збирався, Ольда і пішла за компанію, Джульєтта хотіла стати дорослою і розумною, а Денька не розумів, навіщо кудись поперся. Просто, статися могло що завгодно. Навіть похід кудись за чимось.

А потім до села приплив рибальський човен, великий, на ньому навіть можна було встановити щоглу, хоча цього разу він йшов на веслах. У човні припливли дізнавачі, троє. Один був магом і ввічливо привітався з Роаном, явно його впізнавши. Другий тримався так, ніби ще вчора носив військову форму, причому офіцерську у високих чинах. А третій був зеленуватий і насамперед зажадав зілля від нудоти.

Дізнавачі довго розглядали скриню з матір'ю і веліли старості віддати ключ, пообіцявши, якщо його не отримають, підірвати цю скриню на далекому лужку. Тому, де якраз заготовляли сіно. Принагідно вони вислухали розповідь про гриби та туман і пообіцяли незрозуміло кому, що якщо там щось справді небезпечне, хтось про це пошкодує.

Селян погроза особливо не пройняла, вони досить швидко зібралися в натовп і почали вимагати не шкодити матері. Мовляв, вона у них ледь не єдина захисниця. І якби не вона, то про небезпеку туману ніхто б і не задумався. А ще вона їм і хорошу погоду робить, і дощі вчасно притягує, і розбійників відлякує, і лікує. Загалом, дуже корисною вона виявилася.

— Може, у них там артефакт, який приваблює успіх? — спитав сам у себе Яс, вражений подвигами матері. Навіть боги таким набором похвалитися не могли. Ні, деякі зрідка демонстрували чудеса і зцілювали невиліковно хворих та вмираючих. Але ось зі звичайним нежитем до них ходити було марно.