7 (2)

Швірн та Сецька насправді були пастухами, а зовсім не сторожами. І тримати в руках дідові ще рогатини, з якими вони колись ходили на ведмедів, які чомусь розплодилися в лісі поряд із селом, хлопці вміли не особливо. Ведмеді повторно розмножуватися не поспішали. Про військову кар'єру пастухи ніколи не мріяли. Вовки до села близько не підходили і зв'язуватися з волохатими вовкодавами, що допомагали стерегти череду, не поспішали. А зайців та фазанів рогатинами не б'ють.

І тут на тобі, понаїхали якісь підозрілі магіки, туманом зацікавилися. І матір'ю теж напевно, хоч і не зізнаються. Тож довелося її стерегти.

Стерегти було нудно. Хлопці пограли в камінці, обговорили достоїнства дочки мірошника із сусіднього села. Достоїнства там, звісно, ​​були великі й видатні, але й вони не могли зайняти надовго. Згадали дідові розповіді про полювання на ведмедів і полякали один одного байками про немертвих, що блукають лісами. І, мабуть, вони так і заснули б з нудьги, але тут з'явилися підозрілі магіки. Не всі, на щастя, а всього кілька хлопців і дівчат, не старших за самих пастухів.

— Тиняються, — сказав Швірн, заїдаючи це одкровення підсохлим пиріжком із капустою.

— Шукають,— щоб не мовчати обізвався Сецька, міцно тримаючи в руках важку рогатину, що весь час хилилася вістрям до землі.

Десь за спиною надривався коник. Багаття тихенько потріскувало, натякаючи, що не завадило б додати до нього трохи гілок. З небес з цікавістю дивився місяць і підморгували зірки. І спостерігати за магами, що блукають навколо пагорба, пастухам теж ставало нудно. І рогатина в руках Сецьки була все важчою. І пиріжок у Швірна закінчився, а він був останнім.

— Знайшли б уже, — сказав Швірн, про всяк випадок обшукавши сумку на предмет кудись заховавшихся маминих пиріжків.

І маги його наче почули. Той, що йшов попереду, завмер, а потім розвернувся до пастухів обличчям і переступив кордон, що ховав матір від сторонніх очей.

— Відьмин вузлик розв'язуй! — наказав приятелю Сецька, перехоплюючи рогатину зручніше.

Швірн схопився за мотузку на зап'ястя і став старанно розв'язувати вузол. Він умів не панікувати і все робити повільно, обережно та ґрунтовно. Тому йому мотузку, яка покличе на допомогу селян, і довірили. Сецька напевно став би смикати її і затягнув вузол ще сильніше. А Швірн не поспішаючи і не метушячись, розв'язав його досить швидко, впустив мотузку до ніг і тільки після цього схопився за приставлену до стовбура засохлого дерева рогатину.

Магік був дивний і навряд чи щось бачив перед собою. Рогатину, яку Сецька ледь не впер йому в живіт, він просто відсунув долонею, неквапливо підійшов до матері, захованої в скриню на випадок, якщо доведеться її кудись нести, і потойбічно сказав:

— Тут.

Після чого просто осів на землю під здивованими поглядами пастухів.

Майже одразу після цього через кордон метнувся рудий кіт, і Швірн від несподіванки ледь не проткнув його вістрям рогатини, але тварюка спритно вивернулася, заскочила на скриню і голосно закричала.

Світловолосий хлопець, що зайшов слідом за котом на рогатину подивився здивовано і чомусь широко посміхнувся. А потім зробив дивний рух рукою до себе, і зброя просто вилетіла з рук Сецьки. А Швірна і зовсім разом з дідовою рогатиною обплутав павутиною, що світилася, наступний хлопець.

— Мерзенні магіки, — сказав у відповідь на це Швірн і вилаявся так, що у панянки, що зайшла за хлопцем, почервоніли вуха.

— Ми все одно вже на допомогу покликали, — мстиво сказав Сецька, явно гордий завбачливістю сільської відунки.

— Ой, дурню, — озвався Швірн, впевнений, що магікам краще не знати про те, що скоро прийде допомога, але що було зроблено, те зроблено.

— І де ваша мати? — спитав світловолосий любитель висмикувати з рук чужу зброю.

— А солі тобі з блохами не запропонувати? — спитав Сецька.

— Сіль у нас є, а блох, якщо знадобляться, розведемо на Рудому, — відповів магік і знову посміхнувся.

— Або на перевертні, — пробурчав ще один світловолосий магік, нижчий і менший за першого.

— Та в скрині їхня мати, — впевнено сказав темноволосий хлопець. — Навіщо б вони ще її на пагорб притягли?

— Точно! — зрадів перший світловолосий.

А рудий котяра знову мерзенно занявкав.

***

Чекати на покликану пастухами допомогу студенти не стали.

Вони зв'язали пастухам руки за спинами, пообіцяли в разі чого їх спопелити і наказали йти попереду, доки не дійдуть до річки та наметів. Дорогу вони мали знати добре і знайти набагато швидше, ніж студенти.

Скриню за ручки з двох боків схопили Льєн та Яс. Малак абияк привів до тями Деньку і потягнув його слідом за скринькою, притримуючи і намагаючись уберегти від падіння. Дівчата пішли за ними, пообіцявши теж страхувати Деньку і відбиватися від ворогів. А Янір замикав процесію, вирішивши берегти тили, та й усю компанію загалом.

Про добрі наміри просто подивитися і нічого не чіпати, ніхто навіть не згадав. Особливо після того, як один із сторожів почав обіцяти, що мати покарає святотатців, наславши на них невиліковні хвороби.

Мисливці на княжича похмуро брели слідом, навіть не дуже таючись. Надії на те, що Янір відійде в кущики, у них танули з кожним кроком.

Фламма, яка ледь не загубилася, кралася за мисливцями з товстим прутом наперевіс, який вона з великими труднощами відламала від якогось деревця. Тепер вона була впевнена, що викрадати вони будуть саме Яніра, і мрії про його порятунок набували все більших масштабів. Прут у цих мріях перетворювався на артефактний меч і перемагав ворогів ліворуч і праворуч. А потім юна войовниця поставала перед чоловіком своєї мрії, картинно прикладала долоню до чола, скаржилася на втому та починала падати. А він її ловив, брав на руки та ніс. Причому в мріях він її ніс зовсім не до наметів, а просто до родового замку. Про те, що північні князі замків не будують, чудово обходячись великими двоповерховими будинками із залізного дерева, вона не знала.