розділ 3

Про приємні/неприємні сюрпризи, безтурботного кікх-хей і те, що може знадобитися в дорозі справжній дівчині

Олав Тасу, не вірячи своїм очам, дивився на листа, що лежав на столі. Лист йому привіз гонець. Гонця відправив комендант-командир Дежер, командувач фортеці Там'янка. У листі він вітав сотенного Тасу зі швидким підвищенням і радував, що йому надається шанс випробувати себе на новій посаді до того, як він отримає цю посаду. Тому що сам комендант збирається й надалі ганяти молодняк та проводити ревізію укріплень дрібних селищ.

Причина, через яку повертатися до фортеці в найближчому майбутньому Дежер не збирається, виявилася у приписі, що був вкладений в лист. І, якби досвідчений сотенний міг, то, побачивши це розпорядження, відразу взяв свою сотню і пішов у вільний пошук.

— Оце так, — пробурчав Кіт, зазирнувши командиру через плече. — Це ж Ольда зі своїм хахалем приїде.

— Приїде. І той сонний тип приїде. І якийсь нелюд із якимось винаходом. І ціла купа ненормальних магів, багато з яких контролюють свій дар дуже умовно. І нам доведеться щось із ними всіма робити.

— А? — задумався Кіт.

— Піти я вам не дозволю. Всі будемо няньчитися.

— Хм, — озвався Кіт, у якого й так мало не п’ять разів за день хтось помічає величезного павука за спиною.

— Ну, ви хоч знаєте, чого від них можна чекати, — сказав мудрий сотенний. — А для більшості бовдурів буде сюрприз.

Кіт тільки зітхнув і вирішив поки що Ясеня не радувати. Нехай для нього це буде великим сюрпризом.

***

Хене Оно-Хасу, посміхаючись на весь рот, спостерігав за тим, як п'ятеро учнів-штрафників військової школи згортають здуту кулю для дирижабля. Це було, звичайно, не так весело, як спостереження за тим, як цю кулю здували, притримуючи клапани і кидаючись грудьми на повітря, що залишилося всередині, але теж досить смішно.

— Де в тебе ліво, де? — сумно питав чи найрозумніший, чи той, хто вміє швидко орієнтуватися, за що й був призначений командиром.

Блондин, у якого питали, з великим сумнівом на обличчі подивився на свої руки, а потім підняв ліву вгору. Відпущена куля тим часом розгорталася і загадково шипіла через клапани повітрям, що залишилося всередині.

— Тримай! — заволав напарник блондина і кинувся ловити відпущений кінець, тягнучи за собою той, що тримав.

Насилу розправлене полотнище зібралося складками. Найрозумніший схопився за голову і наказав усім стояти, а потім повільно повернутись на своє місце. Його одразу ж послухалися — спочатку завмерли, а потім повернулися, ігноруючи те, що сторона, на згортання якої витратили стільки зусиль, продовжує розгортатися.

— Це нестерпно! — вигукнув командир і з розмаху сів на землю. Хене навіть здалося, що для того, щоб поплакати.

Підлеглі тим часом таки здогадалися зловити відпущений кінець і, поки командир сумно сидів у пилюці, сяк-так закрутили один бік.

Хене з цікавістю спостерігав. Куля була досить важкою штукою — щільного плетіння тканина була ще й просмолена магічно зміненою смолою. А ці бовдури не здогадалися підкласти мотузки під кулю, перш ніж видавлювати з неї майже все повітря. І згортали чомусь не в один великий згорток-рулет, а в два менші, з різних кінців. Тож і перекочувати отримане буде дуже складно.

Втім, цих хлопців покарали за дурість та невміння ховати принесений до школи алкоголь, тож допомагати їм Хене не збирався. Якщо їм постійно допомагати, вони так нічому і не навчаться.

Вчитися їм треба було багато і довго. Цю п'ятірку бовдурів приписали до дирижабля до кінця випробувань. І навіть не попередили, що випробовувати «шкуру товстого бегемота» вони поїдуть у компанії студентів зі школи магії.

Загалом, на хлопців чекав сюрприз. І Хене вважав, що це буде дуже весело. Хоча Роан клявся переламати братові ноги і руки, якщо його бовдури спробують влаштувати бійку.

Втім, за свої кінцівки кікх-хей не турбувався. Хоча бовдури без бійок навряд проживуть, Роан хлопець відхідливий і ганятися за братом не стане. Ну в крайньому випадку щось зламає бовдурам. Як тим, які з військової школи, так і своїм підопічним.

***

Роан, котрий навіть не підозрював який сюрприз на нього чекає у супроводі дирижабля, хитав на руці немовля, зрідка його легенько трусячи, щоб кольок не було. Немовляті, незважаючи на бурчання мами, все подобалося. Він, як мавпочка, звісив ручки-ніжки з обох боків батьківського передпліччя, щось загадкове мугукав, пукав і посміхався.

Друге немовля в цей час їло. І в будинку було незвично тихо.

— Я не піду до них і грошей не візьму, — уперто говорила Йяда.

Роан, який не збирався сперечатися, і взагалі вже домовився з Хабкою про допомогу у нагляді за близнюками за його відсутності, лише посміхався. У відповіді він анітрохи не сумнівався. Йяда жінка розумна і чудово розуміє, що прийнявши допомогу від родичів чоловіка, потрапить у залежну від них ситуацію. А вони не ті люди, які не спробують з цього скористатися. Можливо навіть не навмисно, просто через характер, але обов'язково спробують. А вона не для того батька відучувала втручатися у своє життя.

— Тільки ти будь обережнішим і повертайся цілим і неушкодженим. Ми ж тебе чекатимемо, — сказала Йяда, так і не дочекавшись спроб у чомусь її переконати.

— Я постараюся. І їдемо ми не завтра. Та й скільки тієї практики? І Хене там буде. І…

Йяда тихенько пирхнула і не стала нагадувати, що так само там буде Джульєтта, Денька і ціла юрба інших любителів влізти в пригоди. І що навіть тихі зіллявари примудряються то якийсь небезпечний скарб знайти, то з селянами посваритися, а то й зовсім наловити отруйних змій, поплутавши їх із неотруйними жовтяницями. Практики взагалі справа цікава. Років двісті тому їх використовували для відсіювання дурнів і бездарів, вважаючи, що маги, які не вміють подбати про себе, надто небезпечні для суспільства. А на блокування дару дурні та бездарі чомусь не погоджувалися. А деякі взагалі вірили у свою геніальність та змову проти цієї геніальності.