розділ 2

Про грандіозні плани, банальне навчання та обов’язок

За два тижні до того, як Кіт та Ясень дізналися, що не можна недооцінювати магів-недоучок.

Рада Зберігачів Магії вкотре зібралася на позачергове засідання, щоб обговорити дуже важливе питання. Позачергові засідання давно стали традиційними, але все одно хтось примудрявся не встигнути, не знайтись, захворіти чи банально напитися і перебувати у неосудному стані. Важливі питання поставали з нізвідки, приносилися гонцями, пригодниками, а іноді й чутками, що розповсюджувалися королівством зі швидкістю пожежі. Загалом, усе було, як завжди.

Зберігачі зібралися частково, але оскільки присутніх було більше, ніж тих, хто не прийшов, голова Ради, він же найкращий маг королівства, вирішив, що їх цілком вистачає для того, щоб обговорити чергову проблему та вирішити, що з нею робити.

Проблема полягала в тому, що серед селян, що живуть поруч із тим самим Кордоном, почали ходити чутки про немертвих, що блукають ночами, виють під вікнами і викрадають людей. І все б нічого, такі чутки ходили постійно, але люди справді пропадали. Не в таких неймовірних кількостях, як стверджували чутки, зате стабільно по три рази на місяць. І цього б навіть не помітили, бо люди, що входять в одну трійку, жили далеко один від одного, якби одному з бродячих магів не спало на думку провести опитування у всіх селах, що трапилися йому на шляху, а потім з цим опитуванням прийти в одну з прикордонних фортець. Отоді й занепокоїлися. Стали шукати погань, рештки людей, хоч якісь сліди і нічого не знайшли. А люди через два тижні знову зникли. В одну ніч і знову безслідно.

Ще через два місяці стало зрозуміло, що пропадають люди раз на двадцять вісім днів. Але й це не допомогло, хоча маги напередодні чергового зникнення буквально затопили приграниччя. Слідопити теж нічого не знайшли, та й не чіпала ця напасть прикордонників. Загалом, усе було дуже дивно. І саме своєю дивністю лякало. Ще більше воно стало лякати, коли спостереження протягом півроку довели, що в ніч зникнення людей Кордон не перетинали ні з боку темряви, ні з боку людей. Отже, що б не відбувалося, відбувалося воно зовсім не в землях немертвих. Хтось навіть припустив, що у прикордонні завелися шанувальники невідомого бога та приносять їм жертви. Але що з цим усім робити ніхто не знав. Поки один нетверезий чи то розбійник, чи найманець не розповів у якомусь шинку веселу історію про те, як він із друзями викрадав мага-недоучку, що вміє знаходити все, що завгодно, і що з цього вийшло.

Після цієї розповіді, котра дійшла до коменданта однієї з фортець, у столицю відправився черговий гонець із вимогою надати мага з рідкісним даром, раптом йому вдасться знайти невідому напасть. Мага-недоучку, природно, ніхто і нікуди відправляти не збирався. Комендант, переконавшись, що його самотні вимоги нікого не переконали, поділився байкою про мага-пошукача з колегами, і закінчилося все тим, що Раді Зберігачів довелося думати, що тепер робити з цією проблемою. Тому що відправити одного недоучку до прикордоння, це все одно, що написати на ньому слова «підходяща жертва». Якщо викрадачі селян справді небезпечні, знайти себе вони не дозволять. А отже, магу-пошуковику слід було забезпечити прикриття і захист. Та й Ленс Дановер, який непогано знав цього мага з рідкісним даром, стверджував, що краще він працює, коли поруч знаходиться його група фокусування, яка зібралася зовсім випадково і розбиратися поки не поспішає, тому що зі школи поки жоден студент із цієї групи не поїхав.

Загалом, особливого вибору ні в Зберігачів, ні в прикордоння не лишилось. І було вирішено відправити до Кордону натовп студентів, яким все одно треба було їхати на чергову практику. А разом з ними, а частіше і заздалегідь, вирушали захисники, охоронці, дізнавачі, маги старші й розумніші, і цілий натовп перевертнів, у яких до тварюк, що живуть по той бік магічного кордону, були свої рахунки.

Тож на прикордоння чекали дуже веселі часи. І дехто навіть підозрював, що нещасні селяни віддали перевагу тому, щоб і далі пропадати по троє, якби хтось запитав у них, а чи потрібна їм навала студентів зі Школи Стихій.

А заразом Зберігачі сподівалися хоч трохи вивчити рідкісний дар такого потрібного всім мага. Під шумок послати до кордону алхіміків і кікх-хей, що бажали взяти якісь проби. І випробувати дирижабль, обґрунтувавши вибір місця випробування пустельністю та бажанням подивитися зверху, що ж діється за магічним кордоном.

Ну, про дрібниці, на зразок нових амулетних обладунків, передбачуваної дружби між юними магами і юними воїнами (на цьому місці досвідчений Ленс Дановер мерзенько захихотів, а потім сказав, що просто згадав якусь веселу витівку правнуків), перерахунку селян по головах, щоб переконатися , що вони дійсно не доплачують податки і все інше, навіть говорити не варто.

Коменданти фортець самі винні. Не можна ж так нахабно погрожувати і шантажувати, навіть якщо проблема справді серйозна.

Втім, Ленс Дановер був упевнений, що студенти чудово помстяться комендантам, навіть якщо селяни розбіжаться лісами і не дадуть себе порахувати. Але говорити про це колегам, які ніколи не займалися викладанням, він не збирався. Нехай для всіх це стане приємним сюрпризом.

Ну, чи неприємним. Тут як пощастить.

Головне не спускати зі студентів очей і захистити їх від небезпек.

Щоправда, досвідчений старий Дановер був упевнений, що саме студенти і будуть головною небезпекою.

***

Зілля Малак таки здав, хоч і не зрозумів, як саме йому це вдалося. Що за дрібні чорні ягідки лаборант насипав у склянку і навіщо вони були потрібні, хлопець не те що не згадав, а навіть посоромився запитати про це. Так вони й лишилися стояти на краю столу. З дев'ятисилом знову переборщив, судячи з того, що зілля, що зігріває і захищає від застуди, вийшло не золотистим, а темно-коричневим і нагадувало масло для змащення колеса. Дев'ятисил взагалі був однією з тих рослин, за допомогою яких виявляли талановитих зілляварів. Талановиті якось примудрялися зрозуміти пізно навесні це листя зірвали, влітку в саму засуху або восени, коли вже дощі почалися. Від того, коли зривали листочки з куща, залежало те, скільки цих листочків треба кидати в те чи інше зілля, як їх дрібно нарізати і як саме зберігати. Ще талановиті зіллявари примудрялися вчасно виловити ці листочки із зілля, якщо таки переборщили. Бачили вони якісь невиразні ознаки, відтінок піни не зовсім такий, потемнілі прожилки і ще демони знають що. А Малак нічого не помітив.