РОЗДІЛ 1

 «Неможливо перемогти того, хто не здається.»

 Нарешті цей нескінченний вечір добігає кінця.  Ноги гудуть від постійного маневрування поміж пафосних гостей, а руки затерпають через громіздкі підноси, які необхідно було акуратно, а головне красиво, носити на одній руці по залу пишного будинку, що більше нагадує палац.

- Марія!

Сидячи в кімнаті прислуги розтираю ногу, яку умудрилася підвернути в лодочках без підборів.

- Підлужна!

Не відразу реагую на прізвище найкращої подруги, замість якої я сьогодні тут гарую. Та про це ніхто не знає, інакше її звільнили б. Все-таки закрита вечірка якогось багатого товстосума.

- Так. –  підходжу до високого худорлявого чоловіка з пронизливим поглядом спідлоба і невеликою залисиною.

Здається, він тут головний по обслузі, адже весь вечір роздає накази куди що нести.

- Третій поверх, перші двері направо. – вручає мені кошик із шампанським та фруктами.

Несміливо беру відчуваючи легкий острах. Звісно виникає логічне питання, чому саме я, адже тут є дівчата, які обслуговували ту частину будинку. Та одного погляду вистачає аби я покірно кивнула.

Намагаюся йти якомога швидше, майже біжу, щоб мене часом не залишив автобус. Однак кошик доволі важкий, а може то я вже настільки втомлена. З кожною сходинкою тривога в грудях чомусь росте. В голові з'являється незрозумілий шум, знаєте, як у фільмах жахів, перед тим, як з жертвою має щось трапитися. Вперто проганяю це відчуття, адже жодних підстав для таких думок немає. Однак воно навпаки лише посилюється.

Нарешті підходжу до потрібних дверей і зупиняюся або відновити дихання. Цей поверх дуже слабо освітлений, що додає ще більше гнітючої атмосфери. В повітрі витає дивний солодкуватий запах, який чомусь нагадує мені цвинтар. Перехрестившись і подумки призвавши на допомогу Ангела-охоронця, легко стукаю та не дочекавшись дозволу штовхаю двері. Глухе світло неприємною сірістю тисне на очі і роздивитися що-небудь доволі важко. Розміри кімнати просто вражають, здається, що в ній може вміститися повноцінний будинок. По центру стоїть довгий стіл з вишуканими кріслами і глибше вдихаючи я прямую до нього не помічаючи поки інших ознак життя. Мої кроки ехом віддаються у вухах і подумки вже рахую секунди коли зможу звідси забратися. Повільно ставлю кошик озираючись, як раптом мене хтось хапає ззаду і не встигаю відкрити рот, як на нього лягає чиясь величезна долоня. Густий запах чоловічих парфумів вривається в мозок разом із паралізуючим страхом. Пробую вирватися та його руки сковують мене неначе ланцюги, намертво.

- Спіймав... – низький хриплий шепіт змушує кров у жилах охолонути.

Краплі поту сповзають по спині, а серце практично вилітає з грудей. В наступну секунду він послаблює хватку і я користуючись шансом наступаю йому на ногу та вириваюся. Однак не встигаю зробити і кілька кроків у напрямку дверей, як він хапає мене за заплетене у довгий колосок волосся і повертає у свої пекельні обійми. Різко розвертає на 180° і штовхає так, що я падаю на стіл. Перекидаю кошик і боляче вдаряюся ліктем та підборіддям. Знову лапає мене за шкірку наче кота, підіймає і повертає до себе притискаючи до стола. Студені пальці обгортають моє горло частково перекриваючи кисень.

 Хриплю намагаючись вдихнути, а в голові крутиться лише одна думка «Господи допоможи, не покинь мене, рятуй мене». Чоловік піднімає іншу руку і тильною стороною долоні проводить по моїй щоці.

- Така жива і природня… - уже голосніше промовляє розтягуючи губи у посмішці. – І гра чудова… Я майже повірив. Продовжуй у тому ж дусі і отримаєш за подвійним тарифом. – оголює білі зуби, наче ікла вовкулаки перед тим, як перегризти горло. – Де Григорій тебе відкопав? – забирає руку і я жадібно вдихаю повітря.

В ту ж мить там опиняються мокрі холодні губи.  Він міцно притискає до себе блукаючи по тілу лапами до болю стискаючи. Нарешті з мене виривається на роздираючий крик, а за ним благання відпустити. Та його це здається ще більше заводить. Різким рухом розриває наглухо застібнуту на мені білу сорочку і ґудзики розсипаються у всі сторони. Намагаються вдарити його коліном у пах та спроба провалюється і я тільки лечу на землю. Він падає зверху відрізаючи мені всі шляхи втечі продовжуючи брудну справу. У відчаї шепочу «Господи не покинь мене» і під руку потрапляє пляшка з шампанським. Збираючи останні сили замахуюся і наношу удар по голові цього чудовиська. Його тіло здригається і обм'якає на мені. Швидко, поки воно не отямилося встаю і чимдуж біжу до виходу. У залі помічаю охорону, тому звертаю на кухню і через чорний хід вилітаю на вулицю. Ні автобуса, ні своїх колег ніде не знаходжу. Брама замкнена, а трьохметрові мури перелізти нереально.  Бреду наче в тумані, не відчуваючи землі під ногами. Зриваюся на біг, поки не опиняюся чи то в саду, чи то в лісі. Дякую Господеві і одночасно молю аби послав Ангелів, щоб вони мене звідси вивели. Зуби безупину цокотять, ноги мокрі від травневої роси, а зневіра все ближче підбирається до ребер. Ні, я довіряю Богу! Проганяю цю нечисть, яка хоче мене тут похоронити. Хащі стають все густішими, терня б'є по очах та я продовжую іти.  Моторошне хрускотіння гілок під ногами, пугукання сов, хаотичний крик птахів, шелест густого листя, через який місячне світло майже не пробивається та інші лякливі звуки нещадно розривають нестійку психіку. Різні страхітливі думки атакують голову, що практично застеляє розум і паралізує тіло. Ноги майже не тримають, тому перечепившись лечу кубарем у глибокий рів.

З останніх сил піднімаючись мелькає проблиск  надії. Траса. Поняття не маю в яку сторону мені треба йти, але довіряючи внутрішньому голосу повертаю направо, де дорога веде вгору.

Через скільки хвилин мене наздоганяє легковик. Яскраві фари сліплять очі та воно гальмує. Із відчинених дверей висувається молодик і я судорожно затуляю порвану сорочку на грудях, яку так і намагається зняти вітер.