Розділ 3. Гроза

На вулиці було холодно. Зривався поривчастий вітер, приносячи з собою рідкі великі краплі дощу. Зараз би сидіти в своїй кімнаті, закутавшись у шерстяну ковдру, пити липовий чай з медом, читати, краєм вуха слухаючи, як краплі лопотять у  вікно. Але ж ні. Треба вдягати плащ, калоші поверх черевичків і йти, прикрившись косметичною ілюзією.

Сьогодні Ян має розповісти, що він дізнався. Може, хоч про когось щось накопає. Далі стане простіше: її високість вмовила батька викликати всіх чотирьох кандидатів до столиці, не називаючи справжньої причини запрошення. Тут за ними буде легше спостерігати, і вони з принцесою зможуть прослідкувати за кожним навіть без допомоги сторонніх.

— Доброго дня, дитино, Ян на тебе вже чекає. Він хороший хлопець, думаю, він уже впорався із твоїм замовленням, — Томас тепло посміхнувся племінниці.

— Це я ще подивлюся.

Сіма пройшла все до тієї ж тісної кімнатки. Ян вже чекав на неї. Він вільно розвалився на стільці і пив з глиняної кружки напій, що пах корицею і апельсинами.

— Ти вже тут. Щось вдалося дізнатися?

—  І вам гарного вечора, панянко. Налити вам глінтвейну? — Ян потягнувся до глечика.

— Було б добре. На вулиці сиро і дощ пускається.

Трохи повагавшись, Сіма зняла мокрий плащ. Цього разу замість вуалі верхню частину обличчя приховувала чорна карнавальна маска із вплетеною ілюзією, що додатково викривляла форму губ і підборіддя.

Сіма дістала з кишені амулет і опустила його в кружку, яку подав Ян. Чисто.

— Я вам нічого не підсипав.

— Навіть якби там була отрута, ти сказав би так само.

— Я не збираюся сваритися з Кульгавим Томасом, отруюючи його клієнток. Та й молодша принцеса зацікавиться, від чиїх рук постраждала її камеристка.

— Що? —  менш за все Сіма очікувала почути останню фразу.

— Панно Сімо, мені було цікаво, хто мене найняв і я це з’ясував. І, повірте, я не хочу налаштовувати проти себе вашу покровительку.

— Те, що не треба було, ти рознюхав, — Сіма не приховувала свого незадоволення. — А завдання зміг виконати?

— Частково. Ось що я дізнався, — він поставав кружку на стіл і сперся на нього ліктями. — Вільяма Сокольського батько ще три роки тому вигнав з дому. Вони посварилися, хлопець зібрав речі і зник. Кажуть, він зв’язався з корсарами, плавав з ватажком Срібні Вуса, а потім чи то помер, чи то залишився жити на островах. Про це чутки розходяться.

— Що ж, якщо він згинув, то однією проблемою менше.

За вікном гримнуло і вперіщив дощ.

— Навіть погода натякає, що так говорити негоже, — зауважив Ян.

— Не твоє діло. Це все?

— Є ще дещо. Про пана Любчика Гороноського, — Ян дістав складений папірець і простягнув Сімі. — Це адреса його коханки. У неї від нього троє дітей.

— О, це чудова новина. Я перевірю інформацію, якщо все так, як ти говориш, то свої гроші ти отримав не дарма. Що ще?

— Поки що все, я ж не всесильний. За цих двох оплату принесли?

— Звісно, — Сіма дістала два кошелі і кинула на стіл. — Чекаю результатів по іншим двом. Скоро вони приїдуть в столицю, то ж, думаю, тобі буде не складно щось на них знайти.

— З вами приємно працювати, — найманець закинув плату до торби. За вікном знову гримнуло.

— Можеш іти.

За вікном блискавка розрізала простір, і відразу від грому струсонулася таверна.

— Якщо ви не проти, то я тут побуду, — Ян багатозначно подивився у вікно. — Та й глінтвейн ще є. Долити?

— Можна найняти екіпаж, — невпевнено сказала Сіма, спостерігаючи, як вікно заливає негода.

— У вас є на приміті божевільний візник? Бо тільки безумець в таку погоду кудись поїде.

— Мені до півночі потрібно повернутися.

— Умієте керувати погодою?

— Ні, звісно. На це тільки пан Олель здатний.

— Королівський маг? А він дійсно може?

— Так кажуть.

— Хотілось би побачити. Для цього ж не тільки сила потрібна, а ще й уміння. Я колись намагався заклясти вітер, то він мене на копицю сіна жбурнув. Добре, що не на вила… Бо вила там теж були. Гострі.

— Я так розумію, з того часу у тебе з магією краще не стало?

— Та, наче, стало, але не настільки, щоб я міг гарантувати результат. Якби міг, то різним би дріб’язком не займався. Хороші маги завжди в ціні.

— Враховуючи, стільки я тобі плачу, не таким вже дріб’язком ти займаєшся.

— О так, тут мені пощастило.

За вікном знову гримнуло.

— Панно, не хочете повечеряти? Я пригощаю.

— Повечеряти?

— Я сьогодні не снідав, а потім пропустив обід.

— Раджу замовити бограч. Він тут смачний, — Сіма з тугою подивилася на грозу за  вікном. —І яблучний пиріг з корицею.

— Так і зроблю.

Ян вийшов.

Сіма підійшла до вікна. За потоками води нічого не було видно, тільки розмитими плямами вгадувалися вуличні ліхтарі. Небо розрізала блискавка. Мимо вікна порив вітра проніс гілляку товщиною з руку. Справжня горобина ніч. Доведеться чекати, доки негода стихне. Можливо, варто попроситися до дядька переночувати. Якщо за пару годин буря не припиниться, то вона так і зробить.

— Я узяв ще глінтвейну і трохи тістечок. З горіхами і виноградом. Вам які найбільше подобаються?

— Із збитими вершками.

— Пробачте, не вгадав. Наступного разу виправлюсь.

— Не треба, — Сіма дістала кілька монет і поклала на стіл.

— Панно, ви зі мною розрахувалися.

— Це моя частина за вечерю, — Сіма сіла за стіл і підсунула до себе одну  з двох тарілок з бограчем.

— Я ще не настільки жебрак, щоб бути не взмозі пригостити панну вечерею, — Ян зціпив зуби. — Заберіть і не принижуйте мене таким чином.

— Дурниці.

— Панно!

— Та як скажеш, — Сіма зовсім не ввічливо закотила очі. — Було б чого сваритися.

— Пробачте, не хотів вас образити.

— Я тебе теж. Сідай та їж, бо вихолоне.

Зі своєю порцією Ян справився швидко, мабуть, дійсно був голодний. Сіма теж завжди їла швидше, ніж годилося б за етикетом: у камеристки мало часу на обід.