Розділ 1 Список

— Мій батько вирішив мене одружити! — обуренню її високості принцеси Жоржини, сьомої доньки короля Ореста не було меж. — Сестрам він знайшов королів, або хоча б ненаслідних принців, а мене вирішив використати «для укріплення влади в середині королівства!» Ти можеш це уявити? Мало того, що я буду розмінною монетою в політиці, так мене ще й віддадуть якомусь невихованому голодранцю!

Принцеса зовсім не граційно плюхнулась на ліжко  закрила обличчя руками.

— Моє життя скінчене! А мені лише двадцять три. Він назвав мене старою дівою, уявляєш? Мій власний батько назвав мене старою дівою, баластом, який ніхто не хоче брати заміж! Він мене не любить.

— Не хвилюйтеся так, я впевнена, ваш батько знайшов вам гідного нареченого, — Сіма присіла коло ліжка і взяла руки принцеси в свої.

Молодша донька безземельного шляхтича, вона служила камеристкою у принцеси останні тринадцять років, і за цей час встигла стати їй довіреною особою і єдиною людиною, перед якою Жоржина не боялася проявляти справжні емоції, не ховаючи їх за маскою вихованості і правил.

— Знайшов? Гідного?! Ні! Все набагато гірше. Ти тільки поглянь, — принцеса дістала з кишені жмаканий лист паперу. — Кандидати на мою руку. Їх четверо! Старик, голодранець, дитина і гульвіса. Невже я не варта когось кращого?

Вона впала обличчям в подушку і розридалася.

Сіма розкрила список.

— Князь Август Семипіковий, йому ще й сорока нема…

— Тридцять дев’ять! — принцеса на секунду перестала тужити.

— Згодна, він старший за вас, вдівець, має доньку…

— Якій шістнадцять!

— Але погодьтесь, він вродливий і статний. Коли його світлість приїздив до двору, то притягував багато жіночої уваги.

— Старий сивий розпусник!

— Князь Семипіковий завжди себе гідно поводив, я не знаю про нього жодних поганих чуток. Крім того, він утримує кілька сирітських притулків і дві чи три лікарні для бідних. Та й крім цього  часто допомагає нужденним.

— То він так гріхи замолює!

— Які гріхи?

— Страшні!

— Як скажете. Отже, другий кандидат в наречені — пан Вільям Сокольский, шляхтич. Не чула про нього.

— У його батька два села в забутих небом горах!

— В Небесних чи Зелених?

— Зелених

— Тобто на кордоні з Шовковою імперією. Бува не там, де розташований єдиний зручний перевал, яким користуються всі купці Золотого шляху?

— Не знаю! Та й яка різниця? Він голодранець! А я — принцеса! Як я можу вийти за того, хто успадкує лише два десятка хат? Як ми жити будемо? Він мені навіть гардероб до сезону поновити не зможе — золота не вистачить. За що батько так зі мною?!

Принцеса знову сховала обличчя в подушку.

— Княжич Седрик Горлицький, старший син. Це ж він отримав приз найкращого лучника на минулих зимових святах? Гарний юнак.

— Хлопчик! Йому сімнадцять!

— Дев’ятнадцять, — поправила принцесу Сіма.

— Байдуже!

— Він з хорошої родини, успадкує титул і землі свого батька. Князівство Горлицьких відоме своїми виноградниками. Седрик точно вам не один гардероб зможе оплатити.

— Ні!

— І останній…

— Сором! Він просто сором! Батько хоче мене принизити.

— Пан Любчик…

— У нього навіть ім’я бридке!

— Пан Любчик Гороноський. Йому двадцять п’ять, він вродливий і заможний.

— Та на ньому мітки немає де ставити!

— Так, про нього ходять чутки, що він має кількох бастардів…

— Нащо мені гулящий чоловік? Я хорошого хочу! Доброго. Вродливого. Щоб мене кохав. Не жебрака. Не гулящого. Не діда, що одною ногою в могилі. Не дитину, щоб йому молоко з губ витирати. Нормального хочу! Чому батько цього не розуміє? За що він так зі мною?

— Ваша високосте, ваш батько вас любить. Можливо, ці наречені не такі жахливі, як ви думаєте.

— Вони ще гірші!

— Хочете, я дізнаюсь про них усе і розповім вам?

— А ти можеш?

— Я ж знайшла вам інформацію про фрейлін.

— Так, — Жоржина сіла. Зовсім не аристократично шмигнула носом і з надією подивилася на камеристку. — Завдяки тобі, у мене терпимий супровід. І я завжди знаю останні плітки і новини. Дізнайся все, що зможеш, про цих, — вони презирливо кивнула на список. — Знайди всі їхні найбільші гріхи і злочини. Якщо я надам беззаперечні докази, то батько погодиться, що вони не гідні мене, і, можливо, з часом я знайду собі хорошого чоловіка.

— Я все зроблю як слід, ваша високосте.

— Тільки ти мене розумієш, — Жоржина рвучко обняла Сіму. — Але часу мало. Батько велить, щоб я дала відповідь якнайскоріше. Весілля він влаштує в останній день осені, незалежно від того, зроблю я вибір чи ні.

— Я сьогодні ж займуся цим.