Каменярі сьогодення

Іван Франко - каменяр, який отримав це прізвисько завдяки своєму символічному віршу "Каменярі". У ньому він зображає борців, які мов каменярі, прокладають дорогу для майбутнього щастя свого народу. Він називав так тих, хто не боїться болю, поразок та важкої праці. Колись це були символічні борці проти темряви й несправедливості, а зараз, через понад сто років, каменярі не зникли. Вони просто трохи змінилися. Змінилися, можливо, на вигляд і характером, але продовжують робити теж саме, що й у минулому - несуть вперед світло.

У наш час, на мою думку, першим кого ми уявляємо чуючи "каменярі сьогодення" - військових. Це люди, які щодня, щогодини і щохвилини захищають нас і нашу країну від ворога. Вони не тільки нас захищають, а й прагнуть зробити світ кращим для майбутніх поколінь. Їхній камінь - відповідальність. Їхній шлях - це боротьба. Боротьба за свободу і незалежність, за мир та перемогу. Якби Франко жив у нашому часі, то саме таких людей він мав би побачити - тих, хто стоїть і не зупиняється коли надзвичайно важко.

Поруч із військовими стоять й інші каменярі - волонтери. Вони не тримають в руках зброї, але їхня праця - не менша. І волонтерами є майже кожен з нас! Бо всі ми колись донатили на військо, плели маскувальні сітки, передавали необхідні речі для військових, пекли хліб та готували їжу для захисників. І кожен робить свою роботу щиро й з любов'ю, бо знає - що велика дорога будується маленькими цеглинками і проходиться маленькими кроками. 

Медики й лікарі - теж каменярі, які є надзвичайно важливими для всього суспільства. Зараз вони не тільки лікують грип, діабет чи туберкульоз, - вони рятують життя. Життя постраждалих від війни - звичайних людей і військових. Розбавимо трохи цей сум - вони приймають пологи, і завдяки їм народжуються нові життя, які точно будуть змінювати світ на краще у майбутньому. Тож, медики - ті, хто не зупиняється перед труднощами, бо знають ціну людського життя.

І вчителі - вони теж каменярі, бо в цей важкий час вони продовжують навчати дітей. Вони не тільки навчають як знайти x у математиці, частини мови в українській мові чи формули у фізиці або хімії, вони дають знання про нашу країну і вчать любити її.

Найважливіші камері для кожного з нас, але про яких часто забувають - це наші батьки. Вони виховують нас, підтримують у всьому, люблять і хочуть тільки найкращого для нас. Завдяки їм ми маємо шанс стати сильнішими за власні страхи й невпевненість.

І також хочу сказати, що каменярем може бути кожен! Саме так - кожен! Хоча може здаватися, що це надзвичайно важко. Так, але не обов'язково робити щось велике і грандіозне, достатньо всього вчитися, щоб робити кроки у майбутнє. Також можна захистити когось у школі або підтримати - це маленькі кроки до великого шляху каменяра.

І...я теж хотіла б стати каменярем, змінювати світ тільки на краще, приносити в нього позитив. Зробити так, щоб не було зла, несправедливості чи війн. І ці думки, які, я впевнена, є не лише у мене, а і в багатьох молодих людей, вони вже є стежкою до майбутнього каменяра. 

Франко вірив, що майбутнє залежить від тих, хто не стоїть на місці. І сьогодні ми бачимо, що він мав рацію. Бо без дороги немає руху, без руху немає життя, а без життя немає майбутнього.

Сьогодні каменярами є всі, хто не падає перед труднощами, хто будує, захищає, лікує, навчає, допомагає, мріє і творить. Це ті, хто робить світ кращим — можливо, непомітно, але незупинно. Саме вони — каменярі нашого часу.І саме на їхніх плечах виростає майбутня Україна.