Ч.1. Е. М. Ремарк

Бувають книги, які ми читаємо розумом. А є Ремарк. Його тексти проникають під шкіру, б'ють прямо в серце і залишають там невиліковні шрами.

Еріх Маряї Ремарк народився 22 червня 1898 року в Оснабрюці. У 1916 році, у розпал Першої світової війни, вісімнадцятирічний Ремарк був призваний до армії. Трагічний фронтовий досвід і поранення назавжди визначили його творчий шлях. Після війни він змінив кілька професій, а у 1920 році опублікував свій дебютний роман «Кімната мрій». У 1929 році світ побачив культовий роман «На Західному фронті без змін». Те, що спонукало Еріха Марію Ремарка на цей раз взятися за перо, — це не просто бажання стати письменником чи здобути славу. Це був крик душі, терапія від божевілля та спроба вижити після всього пережитого пекла. Його творчість народилася з глибоких особистих травм, почуття провини та колосальної несправедливості, свідком якої він став. У 18 років Ремарка забрали на фронт. Він опинився в самому епіцентрі жаху — у кривавій битві під Фландрією. Там він бачив, як на його руках розривало на шматки однополчан, чув крики поранених і сам дістав важкі поранення від осколків гранати. Коли війна закінчилася, Ремарк повернувся в мирне життя, але війна не вийшла з нього. Його мучили нічні кошмари, панічні атаки та глибока депресія. Тоді він зрозумів: або він виплесне цей біль на папір, або збожеволіє. Свій культовий роман «На Західному фронті без змін» він написав усього за 6 тижнів — текст буквально вилився з нього, ставши формою психологічної терапії. Чому я вижив, а моє покоління гниє в землі? Це питання мучило Ремарка все життя. Його найкращий фронтовий друг помер на його очах у госпіталі. Коли текст нарешті виплеснувся на папір, Ремарк злякався власної відвертості. Готовий рукопис пролежав захованим у темній шафі майже рік. Ремарк просто не наважувався відкрити світові правду про «втрачене покоління».Перше ж велике видавництво відповіло йому категоричною відмовою. Книжкові боси вважали окопну правду нікому не потрібною: мовляв, минуло десять років, люди хочуть забути жахи війни та розважатися, а не читати про смерть і бруд.
     Роман погодилися надрукувати лише за умови, що якщо книга провалиться і не окупить себе, Ремарк мав відпрацювати всі збитки видавництва як звичайний журналіст. Письменник пішов на цей ризик.Історія все розставила на свої місця. Книга, у яку ніхто, крім автора, не вірив, розійшлася мільйонними накладами, принісши Ремарку світову славу та безсмертя. 

     Сестру Ельфріду пізніше стратили нацисти... Пацифізм Ремарка викликав лють у націонал-соціалістів. Коли до влади в Німеччині прийшли нацисти, вони оголосили Ремарка ворогом народу, палили його книги на площах і позбавили громадянства. Але це лише розпалило його внутрішній вогонь. Письменник зрозумів, що його слово — це теж зброя. Він писав, щоб розплющити людям очі, щоб показати: війна — це не романтика і не паради, це бруд, страждання і смерть безневинних.

 «Я думав, що кожна людина проти війни, поки не дізнався, що є ті, хто за неї — особливо ті, кому не треба на неї йти».

У 1932 році письменник переїхав до Швейцарії, а у 1938 році нацисти позбавили його німецького громадянства. Рік по тому він іммігрував до Сполучених Штатів.У 1945 році виходить роман «Тріумфальна арка», дія якого розгортається в середовищі емігрантів. Перекладена багатьма мовами, книга знову прикувала до письменника всесвітню увагу. У 1947 році Ремарк отримав американське громадянство.

Останні десятиліття письменник жив між Нью-Йорком та швейцарським кантоном Тічино. У 1967 році Федеративна Республіка Німеччина нагородила його Великим хрестом за заслуги.

Музи великого романтика: 3 жінки, які тримали в руках серце Еріха Марії Ремарка

Особисте життя письменника було буремним, але в ньому панували три неймовірні жінки, кожна з яких залишила на його серці свій особливий слід.

1. Першою дружиною, головною музою та найбільшим болем у житті Еріха Марії Ремарка була Ільза Ютта Замбона (після одруження — Ютта Ремарк).Саме вона стала прототипом Патріції Хольман (Пат) — чарівної, смертельно хворої на туберкульоз героїні одного з найвідоміших романів Ремарка «Три товариші».Вони познайомилися у 1920-х роках у Німеччині. Ютта була колишньою танцівницею, неймовірно витонченою, стильною, але вже тоді страждала на сухоти (туберкульоз). Вони одружилися у 1925 році. Їхній шлюб тривав трохи більше 4 років і був бурхливим — із взаємними зрадами, ревнощами та фінансовими труднощами. Вони розлучилися у 1930 році, проте Ютта назавжди залишилася для Ремарка особливою жінкою.Коли в Німеччині до влади прийшли нацисти, Ютті як колишній дружині письменника-пацифіста загрожувала смертельна небезпека. Ремарк, який на той час уже жив у Швейцарії, у 1938 році одружується з нею вдруге. Цей шлюб був фіктивним, але він дозволив Ютті виїхати з нацистської Німеччини спочатку до Швейцарії, а потім разом із ним до США. Офіційно вони розлучилися лише у 1957 році (коли Ремарк вирішив одружитися з голлівудською акторкою Полетт Годдар). Проте письменник забезпечив Ютту до кінця її днів: він виплатив їй солідну грошову компенсацію та призначив довічне щомісячне утримання, яке вона отримувала навіть після його смерті за його заповітом.

Ютта Замбона пережила Ремарка на 5 років і померла у 1975 році в Швейцарії.

«Якою вона була? Вона була худа, тонка, з очима як у зляканого оленя... Вона була моєю музою, моїм прокляттям і моїм спасінням». (Зі спогадів про Ютту)

2. Марлен Дітріх — прекрасна та безжальна «Пума»

Цей роман став для Ремарка найяскравішим спалахом і водночас найважчим психологічним випробуванням. Вони познайомилися у Венеції у 1937 році. Ремарк називав акторку «Пумою», писав їй сотні неймовірних листів, а вона... обожнювала його, але постійно зраджувала, тримаючи на відстані.

 Марлен Дітріх — це чиста, стовідсоткова Джоан Маду з «Тріумфальної арки». Цей роман — літературний пам’ятник їхньому болісному коханню. Роки стосунків із Дітріх виснажили Ремарка, привели до депресії, але саме вона підняла його емоційне сприйняття світу на абсолютно новий рівень.