Є люди, які чекають сміливості. Для них обережність — не повага. Це байдужість.
КАФЕ. ІНШИЙ ДЕНЬ. ІНШИЙ СТІЛ.
Гаро сидить. Блокнот. Кава. Звичайно.
За столом біля входу — двоє дівчат. Говорять. Але одна — та, що сидить спиною до стіни — час від часу дивиться на зал. Не розсіяно. Уважно. Шукає щось або когось.
Їх очі зустрілись. Вона не відвела погляду. Дивиться — секунду, дві. Потім легко підняла куток губ. Не посмішка ввічливості. Щось інше. Запрошення.
Гаро повертається до блокноту. Пише. Але відчуває, що вона знову дивиться.
Перевіряє — так. Вона дивиться. І коли їх очі зустрілись вдруге — вона трохи повернула корпус у його бік. Мікрорух. Але є.
ВНУТРІШНІЙ ГОЛОС ГАРО: Стоп. Це інший сигнал, ніж зазвичай. Не просто контакт очима — вона повторює. І корпус. Людина, яка хоче, щоб її залишили в спокої — відводить погляд і розвертається. Вона зробила навпаки. Це не випадковість. Це — чекання. Питання: чого вона чекає? Якщо я зараз буду обережним і чекатиму коридору — я прочитаю сигнал неправильно. Для деяких людей ініціатива — це перевірка. Чи є в цій людині сміливість. Чи варто відкриватись.
Але підходити до чужого столу з людьми — це все одно вторгнення. Якщо я помилився в читанні — буде незручно. Для неї. Для подруги. Для мене. Ризик є. Але є і сигнал. Іду.
ГАРО ВСТАЄ. ПІДХОДИТЬ.
Він не сідає. Стоїть. Коротко — не зупиняє їх розмову надовго.
ГАРО Вибач, що перериваю.
Обидві дивляться. Подруга — трохи здивована. Надія — ні. Вона чекала.
ГАРО Ти вже тричі дивилась в мій бік. Я вирішив не робити вигляд, що не помітив.
Тиша. Подруга дивиться на Надію. Надія — на Гаро. Секунда.
НАДІЯ Я думала, ти не підійдеш.
ГАРО Чому?
НАДІЯ Більшість не підходять. Сидять і дивляться у відповідь. І все.
ГАРО Це теж варіант.
НАДІЯ Нудний варіант.
Подруга посміхається — вже не здивована. Відвертається з телефоном. Дає простір.
ГАРО Можна?
Надія показує на вільний стілець. Він сідає.
ВНУТРІШНІЙ ГОЛОС ГАРО: Вона чекала ініціативи. Не агресії — сміливості. Є різниця. Агресія не питає дозволу. Сміливість питає — але питає після того, як вже прийшла. Я прийшов. Потім запитав, чи можна. Це і є послідовність, яка читається правильно.
ГАРО Що ти шукала?
НАДІЯ В сенсі?
ГАРО Ти дивилась на зал, як людина, яка шукає щось конкретне. Не просто так.
Вона дивиться на нього. Вирішує.
НАДІЯ Цікавих людей. Зазвичай не знаходжу.
ГАРО А сьогодні?
НАДІЯ Поки не знаю. Залежить від того, що ти скажеш далі.
Гаро усміхається. Перший раз за розмову.
ГАРО Чесно.
НАДІЯ Я не вмію інакше. Це проблема іноді.
ГАРО Чому проблема?
НАДІЯ Бо люди не звикли до прямого. Ображаються або лякаються.
ГАРО Або знаходять цікавим.
НАДІЯ Або так. Але рідко.
Пауза. Не незручна — обидва думають.
ГАРО Надіє. Можна питання?
НАДІЯ Ти вже питаєш багато питань.
ГАРО Останнє.
НАДІЯ Давай.
ГАРО Коли ти востаннє говорила з кимось і відчувала, що тебе справді чують — не просто слухають, а чують?
Вона мовчить. Довго. Це не образа — вона думає справді.
НАДІЯ Не пам'ятаю.
ГАРО Давно?
НАДІЯ Давно.
Тиша. Інша — важча.
НАДІЯ Чому ти питаєш це?
ГАРО Бо будую місце, де це відбувається регулярно. Люди говорять те, що думають. І їх чують. Без ролей і без фільтрів.
НАДІЯ Де це?
ГАРО Тут. Субота. Дванадцята. Це кафе.
НАДІЯ І ти просто сидиш і чекаєш людей?
ГАРО Так.
НАДІЯ І вони приходять?
ГАРО Деякі. Ті, хто готовий.
Надія дивиться на нього. Потім на блокнот на його столі.
НАДІЯ А якщо я не готова?
ГАРО Тоді не приходиш. Але ти вже тричі подивилась в мій бік і сказала, що шукаєш цікавих людей. Я б сказав, що готова.
Вона сміється. По-справжньому. Перший раз за розмову.
НАДІЯ Логічно.
ГАРО Субота. Дванадцята.
НАДІЯ Я подумаю.
ГАРО Добре.
Він встає. Повертається до свого столу. Не озирається.
Надія дивиться йому вслід. Подруга — яка чула все — тихо:
ПОДРУГА Хто це був?
НАДІЯ Не знаю. Але цікавий.
ПОДРУГА Підеш в суботу?
Надія дивиться на його стіл. На відкритий блокнот.
НАДІЯ Мабуть, так.
МОНОЛОГ. НІЧ.
Два різних дні. Два різних підходи. Обидва правильні.
Софія — я чекав коридору. Вона не давала прямого сигналу, що хоче ініціативи. Тільки контакт очима і м'яка присутність. Для неї правильним було — дочекатись природного виходу і не порушувати її простір з подругами.
Надія — я підійшов до столу. Бо вона давала прямий сигнал: повторний погляд, поворот корпусу, чекання. Це не двозначно. Це запрошення мовою тіла. І якби я не відповів на нього — вона б прочитала це як відсутність сміливості або байдужість. Для неї обережність була б не повагою. Була б розчаруванням.