Гаро зустрічає людину, яка бачить те саме. Але інакше.
Гаро зустрічає людину, яка бачить те саме. Але інакше.
КАФЕ. ДЕНЬ 79. ЗВИЧАЙНИЙ ВЕЧІР.
Гаро сидить. Відкритий блокнот. Кава.
За сусіднім столом — чоловік. Років тридцять п'ять. Не місцевий — це чути по тому, як говорить до офіціанта. Слов'янська мова, але не хорватська. Замовив каву і одразу відкрив ноутбук. Потім закрив. Потім знову відкрив. Потім встав і підійшов до вікна — дивиться на вулицю.
Гаро спостерігає. Людина, яка не може сидіти тихо. Думки швидші за тіло.
Чоловік обертається. Бачить Гаро. Бачить відкритий блокнот.
АНТОН Пишеш?
ГАРО Думаю вголос.
АНТОН Можна?
Не чекає відповіді — сідає. Але не агресивно. Просто — він так рухається. Швидко. Як людина, яка давно звикла, що в неї мало часу.
ВНУТРІШНІЙ ГОЛОС ГАРО: Він сів без запрошення. Інші так не роблять — зазвичай чекають. Він або дуже самовпевнений або дуже самотній. Дивлюсь на руки — неспокійні. На очі — живі, але з утомою за ними. Самотній. І несе щось велике. Це видно.
АНТОН Що за блокнот?
ГАРО Система. Намагаюсь зрозуміти, як люди з'єднуються.
АНТОН О. Я теж про це думаю. Я написав книгу про це. Ну — майже написав.
Точніше — написав, але ніхто не читає. Ні — читають, але не розуміють. Або розуміють, але не діють. Ти розумієш це відчуття?
Гаро дивиться на нього. Пауза.
ГАРО Розумію.
АНТОН Я пояснював це тисячу разів. Людям особисто. В мережі. Писав статті. Людина слухає — киває — і нічого. Або каже так — і зникає. Або каже занадто складно — а я думаю: це ж просто! Це логічно! Чому не видно?
ВНУТРІШНІЙ ГОЛОС ГАРО: Він говорить як я думав два місяці тому. Та сама біль. Та сама логіка: якщо важливо і правильно — чому люди не бачать? Я впізнаю це. І бачу, де він застряг.
ГАРО Скільки часу ти це пояснюєш?
АНТОН Кілька років. Може більше.
ГАРО І що змінилось?
АНТОН Ну... є люди, які розуміють. Кілька. Але мало. Дуже мало для того масштабу, який потрібен.
ГАРО Як ти пояснюєш?
АНТОН Як? Говорю. Пишу. Показую зв'язки. Я бачу їх так ясно — як ти можеш не бачити? Іноді злюсь. Потім беру себе в руки. Потім знову пояснюю. Але всередині — я горю. Я не можу спокійно дивитись, як люди живуть нижче своїх можливостей і не розуміють, чому.
ВНУТРІШНІЙ ГОЛОС АНТОНА: Він слухає. По-справжньому слухає — не чекає своєї черги говорити. Я вже відчуваю, що зараз скажу щось, за що потім пожалкую — занадто багато виходить. Але не можу зупинитись. Це і є проблема. Я завжди або мовчу або — все одразу.
ГАРО Антоне. Можна питання?
АНТОН Так.
ГАРО Коли ти пояснюєш і людина не розуміє — що ти відчуваєш в тілі?
Антон зупиняється. Несподіване питання.
АНТОН В тілі?
ГАРО Так. Не в голові. В тілі.
АНТОН Жар. Ось тут.
Показує на груди.
АНТОН Як — треба зробити. Треба пояснити краще. Треба знайти правильні слова. Інакше — час втрачається. Люди втрачаються.
ГАРО Це не жар від ідеї. Це тривога.
Антон мовчить.
ГАРО Ти горіло — але під горінням є страх. Що не встигнеш. Що не так пояснив. Що людина пішла і не повернеться.
АНТОН Може.
ГАРО Я знаю це відчуття. Я з ним жив два роки.
АНТОН І що з ним робив?
ГАРО Нічого хорошого. Пояснював більше. Швидше. Переконливіше. І люди йшли швидше.
Антон дивиться на нього.
АНТОН Що змінилось?
ПАУЗА. ГАРО ЗАМОВЛЯЄ ЩЕ КАВУ. ОБОМ.
Антон перший раз за розмову — не рухається. Просто сидить.
ГАРО Ти в дитинстві яким був?
АНТОН При чому тут...
ГАРО При тому.
Антон думає. Щось в питанні зачепило — він не відмахується.
АНТОН Відкритим. У мене вдома завжди були діти. Друзі. Ті, хто тікав від батьків. Я пускав всіх. Мені було... природньо. Просто — заходь.
ГАРО Ти тоді пояснював їм систему?
АНТОН Ні. Ми просто були. Грали. Говорили. Іноді нічого не робили.
ГАРО І вони приходили?
АНТОН Так. Самі. Постійно.
ГАРО Чому вони приходили?
Антон мовчить довше, ніж зазвичай.
АНТОН Бо там було безпечно. І весело. І... я не питав, навіщо вони прийшли. Просто — заходь.
ГАРО Ось.
АНТОН Що — ось?
ГАРО Той хлопчик, який пускав всіх — він не пояснював систему. Він просто відчиняв двері. І люди йшли самі.
ВНУТРІШНІЙ ГОЛОС АНТОНА: Це боляче почути. Не тому, що неправда — тому, що правда. Я десь між тим хлопчиком і тим, ким став. Хлопчик умів бути. Я навчився пояснювати. І десь між цим — загубив перше.
АНТОН Але тоді я не мав системи. Не розумів, чому це працює.
ГАРО А зараз розумієш чому — але не працює.
Тиша.
АНТОН Це несправедливо.
ГАРО Так.
АНТОН Я витратив роки, щоб зрозуміти. І тепер ти кажеш, що розуміння — не те?
ГАРО Розуміння — те. Але воно не замінює відчинених дверей. Воно може тільки пояснити, чому двері відчинені. А відчиняє — щось інше.
АНТОН Що?
ГАРО Те, що ти мав в дитинстві і не думав, що це навичка. Просто — заходь.