Качелі
5. Швидкість
У дворі було дві качелі.
Одна — швидка. Вона гойдалась навіть без вітру, ніби не могла всидіти на місці.
Інша — тиха. Скрипіла, коли хтось сідав, і трохи перекошувалась — так, що здавалося, ніби вона завжди чекає, коли хтось поверне її в рівновагу.
Він завжди обирав першу. Міцно хапався за ланцюги, розганявся до неба, стрибав з висоти. Його серце любило рух, швидкість і гучні "ого!" від інших.
Одного дня іншу качелю зайняла дівчинка. У червоній шапці, з наплічником і неквапливими рухами. Вона не гойдалася — просто сиділа. Хиталась ледь-ледь, як човен на воді.
Іноді щось шепотіла.
— Чого ти не качаєшся нормально?
— А я не поспішаю. Вона сама знає, як їй хочеться.
Він засміявся — спершу голосно, потім тихо. І щось у ньому заспокоїлось.
Наступного дня вони сиділи поруч.
Кожен на своїй качелі.
Він — у звичному ритмі. Вона — у своєму.
Спершу говорили про всяке. Потім мовчали. Потім мовчання теж стало розмовою.
— Було б добре зробити одну, — сказала вона. — Щоб для двох. Щоб не перекошувалась, якщо хтось зістрибує.
— Але ж тоді не можна сильно гойдатися.
— І не треба. Можна просто бути.
Наступного дня вони принесли дошку. Зв'язали мотузками. Підвісили між двома деревами.
Вийшло трохи криво. Але вона трималася.
Сиділи мовчки. Ніхто не розгойдував.
І все було рівно.
Відредаговано: 17.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
