Глава 18.2

– Аніто! Це ти? – закричав Аллен, намагаючись дотягтися до плеча дівчини, яка, почувши шум нагорі, зробила ще одну слабку спробу звестися на ноги. Пошкоджена кінцівка слухалася погано, тому Аніта знесилено сповзла назад по сирій земляній стінці своєї темниці. Пережите нервове потрясіння та безсонна ніч не пройшли даром, і сили дівчини були на межі. Однак, почувши голос Аллена, Аніта розсердилася. Сльози злості знову потекли по її щоках. Незважаючи на вкрай тяжке становище, дівчина навіть не думала приймати його допомогу. Всі нічні події знову стали спливати в її злегка затуманеній болем свідомості, і складатися, ніби пазли, в рівну, але палючу серце картину. «Як він міг так підло обійтись зі мною! Скористатися моєї довірливістю, грати моїми почуттями, щоб потім принизити перед усім містом! Ніколи я не подам навіть руки цій безсердечній та жорстокій людині!» – думала дівчина, поки Аллен посилено розмірковував над тим, як витягти її з ями.

– Аніто, ти чуєш мене? – знову покликав хлопець. Незважаючи на зовнішню відносну впевненість, його нестерпно мучили неспокійні думки, малюючи в уяві не самі приємні картини.

– Забирайся геть, чуєш, дай мені спокій! – відчайдушно закричала дівчина зі сльозами в голосі. – Не хочу тебе більше бачити! Ти ж отримав все, про що тільки й мріяв останнім часом! Каблучка тепер у тебе, так давай, дій, втілюй в життя свій геніальний план, адже ти так хотів знищити мій магазин і принизити мене перед усіма! – Аніта осіклася і розридалася ще більше.

На декілька секунд запала тиша, яку порушували тільки її гучні схлипи.

Аллен в повному здивуванні підвівся і обтрусив джинси. Він з острахом передбачував що завгодно, але на таку реакцію очікував менш за все.

– Ми з тобою попрощалися кілька годин тому, і, наскільки я пам'ятаю, все було чудово. Що такого могло статися за цей короткий проміжок, чому я зобов'язаний настільки люб'язною зустріччю? І чому, чорт візьми, ти сидиш в цій ямі? Я, здається, провів тебе до самого будинку! – В голосі Аллена прозвучали вже дуже добре знайомі Аніті металеві нотки, але вона не звернула на його тон жодної уваги.

– Запитай свого кота, що трапилося, адже його ти відправив до мого магазину за каблучкою! – Крізь плач хрипло прокричала Аніта та знову закрила обличчя руками. Біль у нозі посилилася, і від сирості та холоду дівчину почало трясти.

– Та що за маячню ти несеш! – Аллен, нічого не розуміючи, знову присів над ямою. – Аніто, ти, падаючи, головою вдарилася? Як я міг наказати коту залізти до твого магазину серед ночі? Чи я, по-твоєму, говорю по-котячому, а? – він зі злістю подивився вниз.

Трохи отямившись, дівчина перестала схлипувати. «Дійсно, звучить як повна маячня, – розгублено подумала вона. – Але все одно, це ж був його кіт!»

Немов прочитавши її думки, Аллен дещо спокійніше продовжив:

– Коли я попрощався з тобою і повернувся додому, ні кота, ні мопса в будинку не було. Пізніше Арнольд повернувся з каблучкою місіс Морлі в зубах, але де і як, а головне – навіщо він її дістав, я не уявляю.

Тут Аллен мимоволі запнувся, пригадавши недавню сцену на кухні, коли, розсердившись на Аніту та місіс Морлі, вголос висловив думку про те, щоб вже добре відома каблучка з рубіном провалилася крізь землю разом з її старою власницею. Арнольд тоді лежав у своєму кошику під батареєю та все чув. Аллен приречено закрив очі. Висловлюючи якісь думки, люди часто не звертають на тварин жодної уваги, вважаючи, що ті все одно не здатні їх зрозуміти. А раптом це не так? Раптом можливості тварин виходять далеко за ті рамки, які окреслили для них їхні господарі?

Аллен стомлено зітхнув і розплющив очі. Якщо це дійсно так, то кіт всього-на-всього хотів йому допомогти. Своєрідно і не дуже розумно, але допомогти.

– Поки я з ним розбирався, прибіг Тобі, і я зрозумів, що з тобою щось сталося. – Після хвилинної паузи знову заговорив він. – А зараз дай мені руку, щоб я зміг витягнути тебе з цієї ями, а потім звинувачуй мене у чому схочеш. – В'їдливо додав хлопець і, нахилившись, потягнувся до Аніти.

– Я не можу, – прошепотіла дівчина. – Я підвернула ногу, коли падала, і тепер неспроможна підвестися.

Її голос звучав дуже тихо, і Аллен, негайно забувши про свою злість, серйозно затурбувався.

– Спробуй встати, спираючись на здорову ногу. – Наказав він, і Аніта, підкорившись, зробила ще одну спробу прийняти вертикальне положення. Вчепившись руками за виступи в земляній стіні, вона з великими труднощами підвелася і, тримаючи пошкоджену ногу на витяжці, потягнулася назустріч Аллену. Хлопець зловив її руку і міцно стиснув у своїй долоні. Під його пильним поглядом дівчина сором’язливо опустила очі.

– Аніто, я так не витягну тебе. – Сказав Аллен після хвилинного мовчання. – Яма занадто глибока, а у тебе пошкоджена нога. Почекай, я швидко збігаю за драбиною та повернуся.

Він не без жалю відпустив руку дівчини і, побачивши в її очах страх, ласкаво додав:

– Не бійся, все буде добре. Я зараз. Тобі, нікуди не йди, ти за старшого!

Тобі уривчасто гавкнув, підтверджуючи свою готовність стерегти господиню. Стояв нещадний холод, і Аллен переживав, щоб Аніта не застудилася та не захворіла після тривалого перебування в сирій ямі. Не втрачаючи ні хвилини, він піднявся і побіг назад. На щастя, на сусідній вулиці двірник вдень ​​лагодив ліхтар і забув прибрати невелику дерев'яну драбину. Вона самотньо стояла, притулена до забору. Аллен, схопивши її, якомога швидше помчав до Аніти. Дівчина тим часом стояла, впершись у вогку стіну, і стурбовано чекала. Незважаючи на холод та пошкоджену ногу, думка про те, що Аллен навмисно хотів зробити їй боляче, ніяк не покидала її голови. Аніта повірила хлопцю, повірила в те, що по-справжньому сподобалася йому, а тепер одне лиш уявлення про те, що він хотів всього-на-всього їй помститися, здавалося просто нестерпним.