Глава 13

Декількома годинами раніше

- Добре, що Аллена сьогодні немає вдома, – розмірковував уголос Арнольд. – Нам з тобою, друже мій, неймовірно пощастило. Інакше ми б так легко не вибралися, і довелося б знову що-небудь вигадувати.

- Згоден, але рано чи пізно Аллен повернеться та побачить, що нас немає. – Відповів Шніпс, який дріботів поряд з котом. Походи на великі відстані давалися йому вкрай нелегко. Мопс важко дихав і, висолопивши язика, ледве перебирав короткими лапами.

Арнольд зупинився і невдоволено подивився на нього.

- Тисяча дворових псів, який же ти все-таки боягуз, Шніпсе! – Нарешті промовив він. – І з ким тільки доводиться працювати! Розслабся, Аллен же не звітує перед нами, куди ходить, тому ми теж не зобов'язані сидіти на прив'язі. Йдемо, ми запізнюємося. Мадлен не любить чекати.

Кіт знову рушив з місця, і мопс слухняно послідкував за ним.

- Але я не розумію, ти так і не сказав мені, як ми змусимо Тобі піти з магазину? – Вирішив змінити тему Шніпс.

- Ти скоро сам все побачиш. – Грубо відрізав Арнольд. Мопс вже порядком дістав його своїми розпитуваннями і нерви кота були на межі. Однак, подумавши, він додав: – Я днями гуляв у західній частині міста і знайшов прекрасне вирішення нашої проблеми з Тобі. Але ти про все дізнаєшся пізніше. Тільки, Шніпсе, домовимося відразу: ніякої самодіяльності. Ти виконуєш тільки те, що кажу я. І не здумай втекти, інакше свій гумовий м’ячик ти більше не побачиш! – суворо погрозив Арнольд.

Пес важко зітхнув і, похнюпившись, поплентався за котом. Хоча на вулиці вже сутеніло, і двірники всюди вмикали ліхтарі, Арнольд просувався дуже обережно, намагаючись не привертати до себе та Шніпса особливої ​​уваги. Великий доглянутий кіт і мопс з виваленим язиком поряд з ним могли викликати у перехожих непотрібне здивування, тому Арнольд ретельно продумав маршрут, обходячи людні місця і ховаючись за сміттєвими баками в підворіттях. Шніпс не звик до таких місць, тому гидливо відсмикував лапи і морщив ніс щоразу, коли Арнольд, рятуючись від чергового знайомого Аллена, затягував його до якого-небудь глухого завулку.

Нарешті вони не без труднощів дісталися домовленого місця неподалік крамнички Аніти. Від цікавих поглядів з вулиці їх закривала щільна шеренга сміттєвих баків та рідкі кущі, що ліниво розкинули свої гілки вздовж проїжджої частини. Шніпс нервово смикнув хвостом і став лякливо озиратися, намагаючись якомога ближче триматися до Арнольда. Кіт, навпаки, відчував себе розкуто. Він сів посеред невеликого майданчику між баками і нявкнув три рази. Шніпс здогадався, що це був умовний знак. Його здогад негайно підтвердила велика чорна кішка, що зістрибнула звідкілясь зверху.

- Мадлен, моє кохання! – ніжно промурчав Арнольд і потерся об її бік. Мадлен, ігноруючи його увагу, підняла хвіст, і гордо пройшовши повз Арнольда, байдуже кинула йому:

- Ах, не обманюйте мене своїм коханням! По всій окрузі вже ширяться чутки, що ви волочитеся за Матильдою, цією нахабною гордовитою персидською кішкою! Подумати тільки, і що ви в ній знайшли?! Одна шерсть і нічого більше, але всі коти втрачають від неї розум, наче їм валеріаною намазано!

- Підла брехня! – обурився Арнольд. – Як тільки ви подумати могли, Мадлен, що я здатний проміняти вас, справжню красуню, грозу всіх вуличних котів, на це потворне вовняне створіння! Ви ображаєте мене, цілком довіряючи огидним чуткам, які, я більш, ніж впевнений, розпускає сама мадемуазель Матильда, відчайдушно намагаючись перешкодити нашому коханню! Ви, тільки ви в моєму серці! – Він підійшов до Мадлен, і та кокетливо подивилася на нього великими зеленими очима.

- Правда? Ви до сих пір любите мене? О, обіцяйте, Арнольде, що ми завжди будемо разом! – Мадлен схилила голову і ніжно потерлася носом об ніс Арнольда. Той задоволено замурчав та грайливо торкнувся лапою її вушка.

- Не сумнівайтеся, моє єдине кохання! – Ледь чутно прошепотів він, і Мадлен томно прикрила очі.

Шніпс знову нервово смикнув хвостом. Зворушлива любовна сцена, що розігрувалася біля сміттєвих баків, йому вже порядком набридла, особливо з огляду на те, що він прекрасно знав весь підлий характер Арнольда та чув про його численні любовні пригоди. Всім кішкам Арнольд майстерно замилював очі, і на превеликий подив Шніпса, кожен раз вони щиро вірили в правдивість його слів та виконували будь-які його прохання. Мадлен винятком не стала. Мопс неголосно тявкнув, нагадуючи про свою присутність, і Арнольд, відсторонившись від Мадлен, вже зовсім іншим, серйозним тоном сказав:

- Моя дорога, заради нашого щастя, ви виконали те, про що я вас просив?

Мадлен, також отямившись, піднялася і, гордо струснувши головою, промовила:

- Так, моє тигренятко, я зробила все, про що ти просив. Правда, дуже складно було повалити залізні прапорці та непомітно зірвати попереджуючу стрічку, але я впоралася. Заради нашого кохання я готова на все. І, крім усього іншого, я декого привела. Все згідно з твоїми вимогами.

Мадлен обернулася до сміттєвих баків і голосно гукнула:

- Роні, ти де? Іди-но сюди швидше!

З-за найближчого баку показався невеликий рудий кіт, зовні віддалено схожий на Арнольда. Махнувши хвостом, він обережно наблизився до всього зібрання. Арнольд скептично оглянув свого передбачуваного двійника і роздратовано звернувся до Мадлен: