Глава 12

Аніта плавно повернула ключ у замку і обережно штовхнула вхідні двері, сподіваючись, що всі в будинку вже сплять, і її пізнє повернення залишиться непоміченим. Вони з Алленом проговорили весь вечір, блукаючи тихими вуличками і тримаючись за руки. Він виявився зовсім не таким, яким уявляла його собі Аніта, хоча тепер дівчина навіть щиро губилася, не знаючи, який Аллен подобається їй більше. Вона була дуже щаслива і, весь час перебуваючи в полоні солодких спогадів, посміхалася, не помічаючи нічого навколо. Вона подумки все ще перебувала поруч з Алленом, і сяк-так замкнувши двері, навшпиньки попрямувала до сходів, на ходу скидаючи черевики.

Раптом в коридорі різко спалахнуло світло. Аніта скривилася, закриваючись рукою від яскравого потоку електричних променів.

- Мамо? – розгублено промовила вона. – Чому ти досі не спиш?

Мама дівчини, Вергілія, грізно схрестивши руки на грудях, стояла в дверному отворі, що вів до кухні. Вона вже була одягнена у свою улюблену атласну піжаму цвіту слонової кістки, і тепер невдоволено сплеснула руками. Обличчя жінки спотворила гримаса сильного невдоволення.

- Дійсно, і чому це я не сплю? Моя донька, зовсім забувши про час, десь ходить, не спромігшись навіть попередити батьків! І як я можу спокійно лягти спати, не знаючи, куди вона поділася? Аніто, поясни мені, будь ласка, адже я нічого не розумію!

- Мамо, вибач. – Дівчина запнулася. Стягуючи смугастий шарф з шиї, вона гарячково почала вигадувати виправдання своєму пізньому приходу. Говорити про Аллена Аніта не хотіла, інакше мама неймовірно розлютилася б і заборонила їй з ним зустрічатися. Про Аллена Вергілія була вкрай невисокої думки, вважаючи, що він постійно завдає її гаряче улюбленій доньці всіляких прикрощів.

Кинувши шарф на тумбочку, Аніта, намагаючись здаватися природною, продовжила:

- Просто довелося затриматися у магазині. Приходила пані Морлі за авансом, ми з нею трохи поговорили, а потім Тобі випадково перевернув книжкову полицю. Я витратила багато часу, перш ніж привела її до ладу. А телефон був на беззвучному режимі.

Вергілія, почувши правдоподібне, з її точки зору, пояснення, трохи пом'якшала.

- Скільки разів тобі казала – не тримай ти цього пса в магазині! Містечко у нас спокійне, і ще жодного разу не траплялося якихось виключних пригод! Тим паче, навпроти відділення поліції. Але ти ж ніколи мене не слухаєш!

Аніта посміхнулася та безтурботно знизала плечима. «Як добре, що мама нічого не запідозрила, інакше крику було б! – полегшено подумала вона. – Але все одно, рано чи пізно, їй доведеться сказати»

Вергілія кивнула в бік кухні та запитала:

- Будеш вечеряти? Я сьогодні приготувала смачну піцу, і твій тато практично сам її з'їв. Але ще залишилося небагато. Якщо хочеш, можу розігріти.

- Ні, дякую, мамо, – відмахнулася дівчина, прямуючи до сходів. – Я не хочу їсти, перекусила в магазині. Краще піду спати – день був важким, я дуже втомилася.

- Добре, звичайно, йди. Але, прошу тебе, Аніто, більше так не роби, бо ми ж з татом хвилюємося! На добраніч! – І Вергілія, розвернувшись, рушила до спальні.

- Так, мамо, і тобі приємних снів! – крикнула їй Аніта, закриваючи двері своєї кімнати. Її спальня знаходилася на другому поверсі, далеко від кімнати батьків. Опинившись наодинці з собою, дівчина радісно закружилася, а потім у повній знемозі впала на ліжко. Пролежавши якийсь час зі щасливою посмішкою, вона піднялася й стала готуватися до сну. Переодягнувшись у нічну сорочку, Аніта залізла під теплу ковдру та увімкнула невеликий нічник з рибками. По стелі почали пропливати кольорові тіні і, Аніта, лежачи на спині, замилувалася їх химерною грою.

Тим часом на вулиці піднявся сильний вітер і, відгукуючись моторошним виттям у водостічній трубі, навіяв на дівчину тривожне передчуття. Посмішка зникла з її обличчя. Вона вимкнула нічник та повернулася на бік, відчайдушно намагаючись ігнорувати неприємні звуки. Але сон не приходив. Вкрай збуджена хвилюючими подіями дня, Аніта переверталася з боку на бік, безуспішно намагаючись заснути. Однак незрозуміле занепокоєння зростало кожної хвилини, приводячи дівчину в повне замішання. Вона знову увімкнула нічник і сіла на ліжку.

«Не розумію, що коїться, чому я так хвилююся? Начебто все добре. Але, дивно, якесь незрозуміле почуття, ніби щось недобре має статися. Може, зателефонувати Аллену? Хоча ні, це нерозумно, він напевно вже спить. І що я скажу йому? Ні, це все мої нерви!»

Дівчина відкинулася на подушки і втупилася в стелю. Незабаром вона почала дрімати, але в тривожному сні їй ввижалися чиїсь крики, гавкіт... раптово виник чіткий образ Тобі, без почуттів лежачого в глухому провулку. Перелякавшись, Аніта різко скочила з ліжка і стала швидко натягувати на себе джинси та светр.

«Ні, моя інтуїція точно мене не обманює. Щось сталося, щось трапилося з Тобі! Мені терміново потрібно до магазину, я повинна все перевірити! Я не переживу, якщо Тобі постраждає через мене та мої проблеми!» – з цими думками Аніта схопила зі столу кишеньковий ліхтарик і помчала до сходів. Спустившись, вона поспішно натягнула черевики, накинула куртку і, молячись, щоб батьки вже спали, стала квапливо відчиняти вхідні двері. На щастя, двері відчинилися безшумно. Вискочивши на безлюдну вулицю, Аніта побігла до свого магазину, на ходу застібаючи ґудзики.