Глава 11

Аллен повільно брів головною вулицею. День був теплий, погожий і він, перекинувши свою шкіряну куртку через руку, дивився на безтурботні веселощі дітей, відпочивавших після виснажливих шкільних занять, на радісні обличчя перехожих, окрилених майбутніми вихідними, і на невеликих синичок, пустотливо стрибавших біля фонтанів. Все навколо цвіло, співало і раділо настанню справжньої весни. Однак настрій Аллена був аж ніяк не весняним. Похмурі думки крутилися в його голові, не даючи розслабитися і пройнятися заразливим веселим настроєм. Щось змінилося в ньому після переїзду до цього міста. Аллен раптом став помічати, що його гордовита самовпевненість все частіше його підводить, поступово поступаючись місцем помисливості та нескінченним сумнівам. Раніше його не хвилювали чужі почуття, він звик керуватися лише холодним розсудком та бачити в усьому безпосередню вигоду для себе. А тепер, незважаючи на те, що справи в його магазині йшли відмінно і грошовий потік від продажів повністю виправдовував затрачені на бізнес зусилля, Аллен не відчував себе щасливим. Немов за чиїмось щигликом все навколо змінилося, і світ постав в абсолютно нових, незнайомих йому тонах. Аллен здогадувався, чиї пальчики так старанно попрацювали над його життям, але всіляко гнав від себе цю думку. Вона здавалася йому неможливою, фантастичною, і Аллен не вірив в те, що хтось у цьому світі зміг по-справжньому оволодіти його думками та серцем.

«Врешті-решт, зберися, тобі все одно нічого не світить! Ти для неї всього лише злий монстр з потворною душею, який своїми кігтями псує її безтурботне розмірене життя!» – розсердився на себе Аллен, розуміючи, що подібного роду роздуми – ознака душевної слабкості, яку він так ненавидів і всіляко намагався в собі придушувати. Але, попри всі раціональні доводи, образ дівчини знову і знову виникав перед його очима, відсуваючи навколишній світ на задній план, і Аллен мимоволі згадував її розлючено палаючі щоки під час їхньої першої зустрічі, обурені репліки, незручні помахи руками, та посміхався.

Дійшовши до перехрестя, хлопець підняв голову і раптом прямо перед собою побачив чарівний об'єкт, який так турбував його останнім часом. Він відразу повеселішав, і, доки Аніта його не помітила, швидко сховався за широким деревом біля світлофору. «Зараз або ніколи» – промайнуло в його голові, і Аллен хитро посміхнувся, передчуваючи реакцію дівчини.

Аніта поверталася додому. У магазині справи, як і раніше, йшли кепсько, хоча деяке поліпшення в порівнянні з минулим тижнем все-таки простежувалося. Намагаючись не думати про погане, дівчина спостерігала за оживаючою природою та радісними перехожими. Перейшовши дорогу, вона зупинилася, щоб дістати із сумки гаманець та купити порцію свого улюбленого морозива. Противний гаманець завалився на саме дно сумочки та вперто не хтів показуватися назовні. Нарешті Аніта з обуренням витягла його і вже хотіла дістати монетки, коли раптово голос, що пролунав за спиною дівчини, змусив її здригнутися та вронити злощасний гаманець на землю.

- Яка несподівана зустріч! – навмисне розтягуючи слова, промовив Аллен. Реакція Аніти декілька заспокоїла хлопця, вселивши в нього колишню впевненість. «Можливо, все ще не так погано» – посміхнувся він про себе і, нахилившись, підняв гаманець дівчини.

- Ви?! Що ви тут робите?! – Аніта з несподіванки розгубилася і тепер злякано дивилася на свого кривдника. «Звідки він узявся, адже секунду тому тут нікого не було! – гарячково міркувала вона. – Невже знову стане знущатися з мене? Але ні, я цього не дозволю! Зараз він у мене отримає!»

Отямившись, дівчина потягнулася за гаманцем, який досі знаходився у Аллена.

- Віддайте! – рівним тоном наказала вона, але, хлопець, посміхнувшись, лише відсмикнув руку назад.

- Ви знущаєтеся наді мною?! Негайно поверніть гаманець! – обурилася Аніта. На її щоках виступив легкий рум'янець. Вона знову потягнулася до гаманця і Аллен знову відсмикнув руку, не давши дівчині досягти своєї мети.

- Я віддам його вам лише в одному випадку, – м'яко промовив він, з цікавістю дивлячись на Аніту, – якщо ви погодитеся пройтися зі мною. Сьогодні така чудова погода, і мені нудно гуляти самому.

- Ви жартуєте? – недовірливо подивилася на нього дівчина. – З яких це пір вам цікаве моє товариство? Пам'ятаю, нещодавно в моєму магазині ви мали на цей рахунок зовсім іншу точку зору. – З образою в голосі додала вона.

- А ви, до речі сказати, просто нагрубили мені, вказавши на двері. Тому якщо хтось і має ображатися, так це я. Ну що, яким буде ваше рішення? – Аллен, схиливши голову набік та прокручуючи гаманець між великим та вказівним пальцями, уважно дивився на дівчину.

- А якщо я не погоджуся? – з викликом запитала Аніта. Хоча в душі вона дуже зраділа, коли зрозуміла, що Аллен говорить з нею цілком серйозно.

- Ну що ж, в такому разі ... – хлопець награно зітхнув, підняв брови і подивився на її гаманець. – Я вже давно мріяв про новий планшет. Подивимося, скільки ви тут маєте в своєму розпорядженні, – він зі страдницьким виглядом прикинувся, ніби відкриває шкіряну річ, і Аніта, розсміявшись, простягнула руку, щоб запобігти цій дії.

- Досить, – здалася вона. – ходімо! Але якщо ви знову щось задумали – нарікайте на себе! – грізно додала дівчина, і Аллен, посміхнувшись, здійняв долоні на знак повної капітуляції. Він віддав Аніті гаманець, при цьому мовби ненароком доторкнувшись до її руки. Аніта злегка зніяковіла і, щоб приховати це, кивнула в бік яскравого лотку:

- Я хотіла купити собі морозиво, якщо ви не проти. – Вона розгублено подивилася на Аллена. – Зачекайте хвилинку, я зараз повернуся.