Глава 10

- Ні, ні, і ще раз ні! –  Шніпс замотав головою та на знак протесту сів на задні лапи, відвернувши морду до вікна. На вулиці стояла ясна погода, діти каталися на роликах, але думки пса були зайняті зовсім іншими речами, тому він не звернув на радість ззовні жодної уваги.

- Але як ти не розумієш, дурню, що це прекрасна ідея! –  не вгамовувався Арнольд. – Цим ми одразу вбиваємо двох, ні, навіть трьох зайців: Аллен задоволений, ми в шоколаді, та й дівчисько заодно провчимо!

- Але це незаконно! Якщо нас зловлять, наслідки навіть страшно уявити! – знову повернувшись до кота, заперечив Шніпс.

Арнольд нервово смикнув хвостом. Він вже цілий час сперечався з мопсом, доводячи всю геніальність своєї ідеї. Ідея в суті була проста та полягала в тому, щоб непомітно пробратися до крамнички Аніти та вкрасти кільце пані Морлі. Арнольд вважав, що, з одного боку, це зіграє на руку Аллену, виставивши його у вигідному світлі на тлі сумнівного закладу, господиня якого розкидає довірені їй коштовності де трапиться, і тим підкреслює своє байдуже ставлення до клієнтів. А з іншого, більш особистого боку, Арнольд не сумнівався, що Аллен буде задоволений черговою невдачею дівчини, враховуючи, що вчора він сам мріяв про те, щоб кільце зникло. Так чому б не втілити його мрію у реальність?

- Найголовніше, щоб все виглядало природно, – знову почав умовляти Шніпса кіт. – Жодних слідів, потрібно, щоб усі подумали, ніби Аніта сама загубила каблучку через свою неуважність. Ти мене розумієш? Тоді пані Морлі обуриться, і репутація нашої чарівної суперниці буде безнадійно підмочена. Пізніше, коли шум вщухне, ми підкинемо кільце назад. А може і не підкинемо –  тут я ще подумаю.

- А що скаже хазяїн, коли дізнається? Він би точно не схвалив твою затію! –  засумнівався Шніпс. – Ти ж казав, що йому подобається Аніта. Та я і сам бачу, як він в кабінеті постійно дивиться на її світлину.

- Ти дурень з усіх дурнів! – роздратовано відповів Арнольд псу. – По-перше, Аллен не дізнається, що це зробили ми. По-друге, після вчорашньої сцени у магазині повір, він був би не проти нашого плану. А, по-третє, Аллен сам вчора за вечерею казав про це. Чи, по-твоєму, ця думка мені зі стелі впала?

- Ну не знаю, якщо сам господар був би не проти, –  завагався Шніпс, –  тоді я теж згоден. Коли Аллен щасливий, він нам ні в чому не відказує. А я так мрію про новий гумовий м'ячик! – Мопс встав, і, цокаючи лапами, підійшов до столу. – Але як ми проникнемо до крамниці? І знайдемо кільце? Адже ми не знаємо, де Аніта зберігає коштовності! Я не думаю, що вони лежать десь на видноті. І, тим паче, ти казав, що магазин охороняє великий пес, Тобі, або як його там. Це нереально, Арнольде, у нас нічого не вийде! –  Шніпс зупинився і розгублено подивився на кота.

Арнольд сидів біля холодильника і вмивався після смачного обіду, одночасно слухаючи монолог Шніпса. Коли пес закінчив, кіт підняв голову і подивився на нього, як на останнього ідіота.

- Запам'ятай, Шніпсе, якщо віриш у свої сили, то навіть сама безглузда вигадка може стати реальною дійсністю. Зрозуміло, при правильній розстановці сил. – Кіт витягнув передні лапи і солодко потягнувся. –  Я розробив приблизний план, звичайно, у загальних рисах, без подробиць. Їх ми обговоримо пізніше. Ти готовий мене вислухати?

Мопс висолопив язика і важко засопів, демонструючи сильне розумове напруження. Арнольд вмостився зручніше і почав:

- Отже, ми будемо діяти згідно з логікою та здоровим глуздом. –  Кіт подивився на висунутий язик Шніпса, і подумав, що з логікою у пса скоріш за все, досить скрутно. –  Я чув, що в магазині Аніти сигналізація спрацьовує лише при відчиненні дверей та пошкодженні скла. На отвір для Тобі вона не поширюється, що істотно спрощує нашу задачу. На вулиці поруч з магазином знаходиться поліцейський піст, проте для нас він не являє інтересу. Коти і собаки їх не цікавлять. Поліцейські стежать тільки за переміщеннями людей, які поводять себе підозріло біля магазину. Але і забувати про них теж не варто. Магазин на ніч закритий, але отвір в дверях для Тобі зазвичай відчинений, щоб він міг виходити на вулицю, коли йому заманеться. Думаю, через цей отвір ми і проникнемо до магазину. Єдина складність на даному етапі –  виманити з крамниці пса. Але тут я що-небудь придумаю…

- Добре, –  перебив його Шніпс. –  Припустимо, ми в магазині, і далі що? Ми не знаємо, де кільце, а навіть якщо і знаємо, то ні за що його не дістанемо!

- Почекай, вічно ти летиш попереду паровозу! –  роздратовано вигукнув кіт. –  Я ще не закінчив. Пам'ятаєш той день, коли я вирушив за доказами почуттів дівчини?

- Так, –  весело підтвердив мопс, –  таке важко забути! Ти тоді так ...

- Неважливо, що я тоді, –  невдоволено перебив його Арнольд. Він терпіти не міг, коли Шніпс заводив розмову про його колишні невдачі. –  Так ось, до того, як за мною погнався цей скажений пес, мені вдалося підгледіти, як Аніта відкриває прилавок, і де вона тримає від нього ключа. Ключ знаходиться під килимом біля крісла, потрібно тільки підняти одну з половиць. Відкрити прилавок не складе мені великих труднощів, адже я сто разів грався з ключами Аллена. Все, справу зроблено, мій друже! Каблучка у нас, дівчисько в сльозах, Аллен щасливий, і у тебе новий гумовий м’ячик!

Арнольд, задоволений собою, піднявся і пройшов до блюдця з молоком. Він все продумав і не сумнівався, що його план обов'язково спрацює. Однак Шніпс не поділяв впевненості кота і продовжував осипати його градом питань.