Глава 6

Дні тяглися похмурою чередою, плавно змінюючи один одного. Небо затягло важкими сірими хмарами. Безперервно накрапав дрібний дощик, наганяючи тугу на все живе довкола. Від яскравих весняних фарб не лишилося і сліду, навіть горобці в парках занепали духом, ліниво цвірінькаючи здебільш для того, щоб хто-небудь з перехожих згадав про них і насипав трохи хлібних крихт у порожні годівниці.

Справи крамнички Аніти йшли кепсько. Відвідувачів майже не було, і ніхто більше не приносив дівчині свої речі на продаж. Цілком протилежна ситуація складалася  у її прямого конкурента, а з недавніх пір і особистого ворога – Аллена. Його магазин процвітав і поступово розширював перелік послуг. Нещодавно у хлопця з'явилася партія вінілових платівок з автографами відомих людей, і відвідувачі буквально збивали одне одного з ніг, щоб подивитися, а, можливо і придбати такі рідкісні речі.

Аніту дуже засмучував нинішній стан справ, але зробити вона нічого не могла, тому лише понуро спостерігала за поспішаючими до магазину Аллена перехожими, в душі сподіваючись, що ажіотаж публіки скоро вщухне, і все повернеться на круги своя. Але нічого подібного не відбувалося, тому кожного нового дня відчай і тривога дівчини лише зростали, посилені постійними випадковими зустрічами з Алленом у різних частинах міста. На її біду, їхнє містечко було невеликим, тому подібні зустрічі ставали неминучими. Справжнім покликанням Аллена, схоже, було псувати людям настрій і виводити їх зі стану душевної рівноваги. У всякому разі, з Анітою у нього це виходило пречудово. Пара їдких фраз, кілька колючих саркастичних зауважень, і дівчина остаточно втрачала останні дорогоцінні краплі самовладання і занурювалась у вир негативних емоцій, що доставляло Аллену непередаване задоволення. Він з неприхованою насолодою спостерігав, як вона обурено розмахувала руками, намагаючись оскаржити його позиції, і червоніла при одній лише його появі. Аніта прекрасно усвідомлювала, що її поведінка нерозумна з точки зору здорового глузду, але нічого не могла з собою вдіяти, і все повторювалося знову і знову. Остання їхня зустріч відбулася вчора ввечері в кафе. Аллен як завжди, тримався дуже зарозуміло та сипав глузливими репліками. Аніта, розсердившись, так різко піднялася з-за столу, що останній, не витримавши настільки лютого натиску емоцій, похитнувся і виплеснув вміст склянок, що стояли на ньому, прямо на джинси Аллена. Повисла зніяковіла пауза. Аніта, не очікуючи на такий поворот подій, остаточно розгубилася, і поки її кривдник приводив себе до ладу, схопила сумку та вибігла на вулицю. Пробігши кілька метрів і завернувши до найближчого підворіття, Аніта розридалася, не розуміючи, чому саме вона стала об'єктом такої ненависті і глузувань з боку мерзенного молодого чоловіка.

Тепер, стоячи за прилавком і гортаючи свіжий випуск головної міської газети «Резус-фактор», Аніта знову і знову прокручувала в голові неприємну сцену, марно намагаючись придумати гідний варіант поведінки на випадок, якщо подібне знову матиме місце. Перегорнувши черговий лист, вона натрапила на величезний репортаж з банкету пана Зарекса, який днями пройшов в його особняку з нагоди річниці весілля. На першій світлині красувався розкішний будинок з просторою терасою та високими вікнами, а на другій перед читачем поставали самі винуватці святкування, взяті крупним планом – пан та пані Зарекс. Пан Зарекс скромно обіймав свою дружину, а пані Зарекс сяяла від щастя в строгому чорному платті та чудовому блискучому кольє. Аніта мимоволі замилувалася майстерним поєднанням дорогоцінних каменів, якими було інкрустовано кольє, але тут її погляд випадково впав на інтерв'ю з паном Зарексом нижче знімка. Репортер зробив комплімент вишуканій прикрасі пані Зарекс, на що пан Зарекс відповів, що це і був його головний подарунок дружині на річницю весілля, який він так вдало придбав в новому антикварному магазині за порадою свого кращого друга, власника одного з найбільших автомобільних холдингів країни, пана Вілтона.

– Нашому невеличкому містечку дуже пощастило, що син пана Вілтона, Аллен, саме тут вирішив спробувати щастя і відкрити власну справу. Керівництво міста з радістю вітає подібні починання. Смію підкреслити, що сфера, в якій пан Вілтон-молодший вирішив реалізувати себе, є дуже важливою та потрібною нашому місту, а його магазин, за відсутністю собі подібних в окрузі, зможе стати чудовою нагодою для городян вибрати за доступною ціною прекрасний подарунок рідним та близьким. Дружина в захваті від мого дарунку, і я з повною впевненістю можу порекомендувати магазин пана Вілтона всім, хто хоче з розумом витратити гроші або вигідно продати старовинну річ за хорошу ціну.

– За відсутністю собі подібних в окрузі ... – машинально повторила Аніта, повільно закриваючи газету. Сльози легким туманом навернулися на її очі. А як же вона? Як пан Зарекс міг так з нею вчинити? Адже її магазин працює вже давно, і люди не раз зверталися до неї по допомогу, а Аллен всього-на-всього лише син забезпечених батьків, який зовсім нічого не являє собою без їх підтримки! Як пан Зарекс міг так легко забути її, оголошуючи магазин Аллена кращим у всій окрузі!

Наспіх натягнувши пальто і схопивши газету, дівчина вискочила з магазину та швидко побігла вулицею, слабо усвідомлюючи те, що робить. Образа і злість на всіх довкола затуманили її розум, і вона, повністю віддавшись на волю ображених почуттів, бігла під проливним дощем через численні галявини, провулки і подвір’я допоки не опинилася перед вхідними дверима Аллена.

Не роздумуючи, Аніта натиснула на дверний дзвінок і дзвонила до тих пір, доки двері не відчинив здивований Аллен. Він був одягнений в чорний пуловер і сині рвані джинси, а його темно-каштанове волосся ще не до кінця висохло після душу. Побачивши перед собою вимоклу до нитки Аніту, Аллен озирнувся по сторонах та здивовано запитав: