Глава 5

Шніпс за відсутності господаря грався з гумовим м'ячиком на кухні. Неслухняний м'ячик постійно закочувався під стіл, холодильник, кухонні шафки, і цим неймовірно злив мопса. Шніпс гарчав, катався по підлозі, вивертався в пошуках м'ячика, мчав за ним, посилено бив його лапами і отримував від цього невимовне задоволення. Він був настільки захоплений своєю грою, що навіть не помітив кота, який проліз в отвір у вхідних дверях і з'явився на порозі кухні, весь в траві й болоті. Через всю передню за ним тягнувся темний брудний слід, але кіт намагався вдавати вигляд, ніби нічого не відбувається.

«Мати моя кішка, знову цей дурний пес не знаходить собі місця! – кіт подумки закотив очі. –  І де тільки Аллен взяв його, адже нам так добре було вдвох! Вся увага тільки мені, вся їжа тільки моя, а найголовніше –  спокійний безтурботний денний сон. І з появою цього пришелепуватого клубку вовни все в минулому!»

Арнольд зітхнув і гукнув Шніпса, який досі був повністю зосереджений на гумовому м’ячику:

– Гей, Шніпсе, мені довго стирчати тут і чекати, доки ти зволиш звернути на мене свою дорогоцінну увагу? Чи я настільки злився з гамою кімнати, що став просто непомітним?

Шніпс кинув м’ячик і підбіг до кота.

– Привіт, Арнольде! Вибач, я так захопився, що просто перестав помічати все довкола! Прекрасний м'ячик, тобі теж варто пограти з ним. Дивно, як швидко можна абстрагуватися від усіх проблем!

– А у тебе-то які проблеми? – Кіт в роздратуванні знову подумки закотив очі і пройшов повз Шніпса в кухню. – Ось у мене проблеми – не бачиш, я весь брудний і втомлений? Нумо, підбери свого язика, зроби розумний вираз морди, і принеси мені рушник з ванної. І хутчіш, доки не повернувся Аллен і не побачив мене таким. Ну, чого ти стоїш, я ж сказав –  хутчіш!

Арнольд обернувся і обурено подивився на пса.

– Так, звичайно, друже, зараз все буде! – Мопс вилетів з кухні, і через пару хвилин повернувся з невеликим рожевим рушником в зубах. –  А що з тобою сталося, чому ти в такому вигляді?

– Бачиш, дорогий Шніпсі, мій зовнішній вигляд –  це вимушена конспірація. Я був на важливому завданні, мета  якого полягала в отриманні секретних відомостей про конкурентів нашого господаря.

– Овва, як чудово! –  Шніпс закружляв на місці. –  Ти дуже сміливий, Арнольде, я б ні за що не наважився на такий ризик! А раптом тебе хтось бачив?

– Що ти, це абсолютно виключено. Я ж не дурень, і все ретельно продумав, перш ніж вирушати до засідки. –  Відповів кіт з поважним виглядом. –  Я сидів у кущах біля магазину і чув все, про що говорилось всередині, залишаючись повністю непоміченим. Потім я так само непомітно пішов, і ніхто, можеш бути абсолютно в цьому впевнений, ніхто нічого не запідозрив.

Більше половини з розповіді Арнольда було нахабною вигадкою, але кіт не міг собі дозволити впасти в очах Шніпса, представивши все так, як воно було насправді. Більш того, деяку цінну інформацію він все ж таки добув завдяки своєму походу, чим дуже пишався, незважаючи на повністю провалену конспірацію.

– Але що ж, що ж ти дізнався? –  не вгамовувався Шніпс, якого щиро вразила сміливість і відважність Арнольда.

Кіт тим часом почав відчайдушно тертися об рушник, щоб хоч якось позбутися неприємних липких шматків бруду. Почувши запитання Шніпса, він на мить зупинився і гордо вимовив:

– О, я дізнався не так багато, але достатньо для того, щоб з упевненістю сказати, що справи нашої чарівної Аніти починають шкутильгати на обидві ноги. Сьогодні якийсь пан Зарекс нічого так і не купив в її магазині, і вона була дуже засмучена. Можна сказати, це геть вибило її з колії. Аллену б сподобався її пристрасний монолог про те, що «можливо, все не так вже й погано, і скоро настануть кращі часи ...»

Шніпс і Арнольд розвеселилися, передчуваючи грядущу перемогу господаря і можливість поліпшення їх власного становища при ньому. Арнольд знав, що коли господар в бадьорому і радісному настрої, їм зі Шніпсом завжди щось перепадає. Шніпс усвідомлював це не менш ясно, тому почав щосили розхвалювати Арнольда за його винахідливість та кмітливість.

– Так, ти маєш рацію, мій вірний друже, ми повинні щось зробити, щоб прискорити цей приємний процес. Я тут маю парочку ідей... –  почав Арнольд, але характерний звук, що свідчив про відчинення вхідних дверей, зупинив його. Аллен увійшов до передньої і жбурнув мокру парасольку в підставку під стіною. Кіт і мопс мимоволі здригнулися.

– Господар знову не в дусі, – пошепки сказав Шніпс, – і мені це дуже не подобається. Він останнім часом такий нервовий.

– Сперечаємося, це знову через те дівчисько. Не знаю, чому Аллен з нею так носиться. Це так на нього не схоже! – стурбовано відповів кіт.

Аллен між тим знімав черевики, стрибаючи на одній нозі по всьому коридору і зі злістю відкидаючи потрапляючі під руку предмети.

 – Треба ж, з яким гордим виглядом вона тільки що пройшла повз мене! – в'їдливо бурмотів він собі під ніс. –  Прямо сцена з жіночих феміністських романів дев'ятнадцятого століття! Можна подумати, мене це якось чіпає! Видумала чортзна-що про себе і про свій дешевий магазин! Може, взяти і купити його разом з усім цим нікому не потрібним мотлохом?! Подивився б я тоді, хто з нас дурень, а хто сильно помиляється.

Тут його погляд привернули численні брудні сліди, які тяглися від вхідних дверей через весь коридор і загортали до кухні.