Глава 4

День видався на рідкість похмурий і зовсім не весняний. Весь ранок накрапав непроханий дощик, і його ритмічний барабанний дріб по карнизу навіював тугу та смуток. Аніта стояла за прилавком і, протираючи старовинні ложки від пилу, сумно дивилася на нечисленних перехожих, які, намагаючись сховатися від дощу й не намокнути, пробігали повз вікна магазину та швидко зникали в легкому тумані. Тобі лежав біля вікна і, поклавши морду на передні лапи, спостерігав за цівками води, що обганяли одна одну на віконному склі.

– Дуже дивно, пан Зарекс так нічого і не обрав для своєї дружини сьогодні, – сумно сказала Аніта, і Тобі, почувши її голос, підняв голову, – хоча раніше йому подобалося купувати у мене прикраси, він навіть хвалив мій асортимент і казав, що в моєму магазині завжди  можна знайти все, що душі завгодно. Але сьогодні він був просто сам не свій! Можливо, у нього щось трапилося.

Дівчина замовкла, прислухаючись до монотонного стукоту крапель.

Пан Зарекс був заступником мера міста і дуже шанованою людиною, його думку і прихильність високо цінували в суспільстві. Він регулярно відвідував магазин Аніти, вибираючи подарунки для своїх домочадців, і завжди бував дуже люб'язний, часто сипав компліментами... Однак сьогодні все, що показувала Аніта, не подобалося пану Зарексу і викликало у нього ледь приховане роздратування. Зрештою, він так і пішов ні з чим, попередньо спіткнувшись об килим біля дверей. Виказавши все, що думає з цього приводу, пан Зарекс залишив дівчину в досить поганому настрої.

Тобі був вкрай обурений таким ставленням до своєї господині, тому, коли вона закінчила говорити, підбіг до неї, щоб висловити свої співчуття та підтримку. Аніта нахилилася і погладила пса по спині, тоскно примовляючи:

– Не хвилюйся Тобі, не переживай через це. Ми з тобою не пропадемо. У всякому разі, поганий настрій пана Зарекса зовсім нічого не означає. У нас є постійні клієнти, і думаю, мій тато не настільки жорстокий, щоб відмовитися від магазину за такий короткий проміжок. Він же знає, як це важливо для мене. Ти згоден зі мною?

Тобі два рази гавкнув, повністю підтримуючи господиню, хоча в глибині душі у нього оселилися тривожні сумніви з приводу їхнього подальшого майбутнього. Пам'ятаючи недавню сцену з Алленом, Тобі боявся, що на порожніх погрозах справа не зупиниться і тепер мав усі підстави підозрювати, що поганий настрій пана Зарекса був передвісником більш серйозних проблем, з якими вони могли стикнутися вже зовсім скоро.

– Начебто дощ припинився, –  знову заговорила Аніта. –  Я піду трохи прогуляюся, все одно відвідувачів немає. Сподіваюся, прогулянка допоможе мені позбутися сумних думок. Можливо, все не так вже й погано, і скоро настануть кращі часи.

Посміхнувшись псу, вона піднялася, і, накинувши пальто, вийшла з магазину.

– Тобі, ти за головного, нікого не пускай! –  крикнула дівчина вже з вулиці, але псу не потрібно було про це нагадувати. Він зайняв свій піст біля вікна і почав вести спостереження. Однак ззовні нічого цікавого не відбувалося, тому незабаром Тобі почав сумно ходити між стелажами туди-сюди. Легкий запах ароматичних свічок, що стояли на прилавку, ритмічне цокання годинників та непроглядна сірість за вікном навіювали сонливість, і пес приліг на улюблений килимок, марно проганяючи від себе поступово огортаючу його дрімоту. Раптово в дальньому кутку пролунав нехарактерний для спокійної обстановки звук. Тобі різко підняв голову, щоб подивитися, що трапилося. Втім, нічого кричущого не відбувалося, всього-на-всього маленьке мишеня вовтузилось біля своєї нірки. Воно було явно чимось налякане, і, здавалося, навіть не помічало Тобі, якого завжди боялося. Зацікавившись поведінкою мишеняти, пес чемно запитав:

– Агов, ти, в кутку, що трапилося? Ти вочевидь чимось наляканий.

Мишеня, не очікуючи на таку увагу до себе і злякавшись голосу, ще більше занервувало і забилося до нірки. Серце нещасного створіння прискорено билося, а маленькі налякані очі гляділи на пса.

Тобі трохи пом'якшав.

– Заспокойся, я більше не збираюся тебе чіпати. Що трапилося?

Мишеня злегка висунулося з нірки, і, побачивши, що Тобі не робить жодних спроб його піймати, дещо заспокоїлося і відповіло:

– Ви не уявляєте, що зі мною щойно сталося, шановний пес! Ніколи раніше такого не бувало, за винятком того разу, коли ви намагалися мене піймати. Але смію припустити, ви б не стали робити мені нічого поганого, на відміну від того, кого я зараз зустрів.

Тобі трохи підвівся на передніх лапах. Останні залишки сну розвіялися, і тепер він уважно слухав розповідь потерпілого.

– Ну не зволікай! Кого ж ти міг зустріти такого страшного? Він був навіть страшніше за мене? – сміхотливо запитав пес, але мишеня відповідало зі всією серйозністю:

– В сто, ні, в тисячу разів страшніше! Я, як зазвичай, виліз зі своєї нірки на вулицю і в пошуках їжі насамперед попрямував до кущів біля дверей магазину. Раніше все було прекрасно, мене ніхто не турбував, і я спокійно йшов далі по своїх справах. Але сьогодні прямо в цих кущах я натрапив на два великих зелених ока, які спочатку затрималися на мені, а потім величезне чудовисько, якому вони належали, ривком кинулося на мене, витягши вперед лапи з кігтями... Мене врятувало лиш те, що на мить воно заплуталося в гілках, і це дало мені можливість сховатися в укритті. Інакше, боюся уявити, щоб зі мною сталося!

Мишеня гірко зітхнуло, і сльози заструменіли з його очей.