Глава 2

Аніта, закривши магазин на ніч, насамперед вирушила купувати свіжий батон і лимонні тістечка до вечері з родичами. На вулиці стояла чудова погода, весело цвірінькали пташки, а містом стелився п’янкий аромат весняних квітів. У ясному небі неспішно пливли повітряні, наче солодка вата, хмаринки, крізь які пробивалися вечірні промені, граючи химерними відблисками на асфальті вулиць та молодій травичці галявин. Всюди було чути дзвінкий сміх дітвори, задерикуватий гавкіт собак і безжурний гомін натовпу, що радісно ожив під першими променями сонця після довгого зимового напівзабуття.

Аніта бадьоро крокувала головною алеєю, на повні груди вдихаючи весняне повітря і підставляючи обличчя сонячним променям. Настрій у неї був прекрасним, адже усі справи йшли добре. Однак, за винятком... Аніта зупинилася і насупилася, згадавши недавню неприємну розмову з власником нового антикварного магазину. Учора вона натрапила на нього прямо біля власних дверей. Закриваючи магазин на ніч, Аніта не втримала ключі, і вони, з характерним відзвуком відскочивши від порогу, впали на невелику галявину. Обурено сплеснувши руками, дівчина присіла і стала шукати пропажу у молодій травиці. Коли її пальці вже торкнулися холодного металу, Аніта раптом різко відчула на собі чийсь погляд. Неприємний холодок мимоволі пробіг її спиною. Випроставшись, дівчина обернулася подивитися, кого ж так сильно зацікавила. Супроти неї стояв високий стрункий молодий чоловік з густим темним волоссям і правильними, виразними рисами обличчя. Одягнений він був у сині джинси і темну шкіряну куртку, а на руках тримав великого рудого кота, який відразу ж зміряв Аніту презирливим поглядом. Але понад усе у всій цій картині дівчину вразили очі незнайомця – великі і темні, вони пильно вдивлялися в її обличчя, а недобрий хижий вогник, що при цьому спалахував в їх глибинах, викликав у неї незрозумілу тривогу.

– Що вам завгодно? –  тихо поцікавилася дівчина, зніяковів та відвівши погляд, а в думках запекло бажаючи, щоб загадковий незнайомець скоріше пішов. –  Магазин вже закритий. Якщо ви бажаєте що-небудь придбати, приходьте завтра. Ми працюємо з дев'яти до сімнадцяти.

Губи молодого чоловіка скривилися в якійсь подобі посмішки. Він зробив пару кроків до Аніти і нахилив голову набік, безцеремонно розглядаючи її.

– Та ні, купувати я нічого не збираюся. Мені було цікаво подивитися саме на вас. Знаєте, в нашому місті про ваш магазин і безпосередньо про вас лише самі схвальні відгуки. Добра чуйна дівчина та її невелика затишна крамничка з усіляким милим мотлохом, який лише можна собі уявити... Дуже шкода, що скоро вам прийдеться прикрити вашу забігайлівку.

Молодий чоловік презирливо посміхнувся і знову нахабно вп'явся в Аніту поглядом. Щоки дівчини запалали. Аніті стало ніяково, адже ніхто раніше не дозволяв собі так грубо говорити з нею.

– Хто ви і що вам від мене потрібно? – Дівчина відчайдушно намагалася стримувати емоції, але зухвала поведінка незнайомця буквально вибивала у неї з-під ніг землю.

– Хто я? –  хлопець знову посміхнувся. –  Ну, хто я, думаю, вам не складе труднощів здогадатися. Хоча, гаразд, аби не мучити вашу чарівну голівку настільки  жорстоким невіданням, я представлюся: мене звуть Аллен Вілтон.

– Той самий? – тільки й змогла вимовити Аніта, зовсім розгубившись від різких випадів на свою адресу. – «Чому він так поводиться, я ж нічого поганого йому не зробила і не збираюся робити! –  гарячково розмірковувала вона. –  Але все ж таки треба зібратися і гідно відповісти, адже я нічим не гірше цього самовпевненого вискочки!»

– Схоже, той самий. Ваша витончена проникливість перевершила всі мої найсміливіші сподівання. – Аллен, схоже, насолоджувався власною грою, повільно діючи на нерви не такій впевненій у собі Аніті.

Аллен і був власником того самого антикварного магазину, який не так давно відкрився, але вже встиг привернути до себе загальну увагу насамперед завдяки особистості свого господаря. Аллен оселився в місті нещодавно, і його жителям лише залишалося будувати численні здогади і теорії щодо того, звідки він взявся, чому живе абсолютно один і, найцікавіше –  звідки в нього стільки грошей. Хоча останній пункт був не настільки загадковим. Ширились чутки, ніби батьки Аллена були досить багатими й поважними в країні людьми, яким так набридли витівки їх навіженого двадцятичотирилітнього сина, що вони вирішили повчити його розуму, надавши можливість самому влаштовувати своє життя в спокійному місці. Магазин Аллена був дійсно набагато більше і масштабніше крамнички Аніти, і дівчина лише з гіркотою могла думати про наслідки такого відкриття для себе. Однак вона аж ніяк не уявляла, що її потенційний суперник може виявитися таким злим та неприємним.

Дівчина похитала головою, намагаючись відігнати непотрібні думки, і спробувала заспокоїтися, щоб остаточно не втратити душевну рівновагу.

– Ви не маєте права так говорити про мене і мій магазин. Ви мене не знаєте і не маєте жодного уявлення про те, чим я займаюся. Люди приходять до мене, тому що я єдина у цьому місті, хто може надати їм подібного роду допомогу і продати потрібну річ, виручивши необхідну суму. Вас я бачу вперше в житті і не маю наміру вислуховувати ваші брехливі образи. І так, до речі, шкода вас засмучувати, але закриватися я не збираюся! А зараз пробачте, мені вже час!  

 Дівчина спробувала пройти, але хлопець спритно перегородив їй шлях.

Тобі, почувши незрозумілий шум ззовні, глянув у вікно і, миттєво побачивши великого кота, почав несамовито гавкати і бити лапами скло. Кіт, зарозуміло глянувши на пса, зручніше вмостився на руках свого господаря та ще раз переконався у тому, що всі собаки непомірно дурні і обдурити їх не коштує середньостатистичному коту жодних зусиль.