Глава 1

– Все, робочий день завершено! – Аніта закрила журнал відвідувачів та вимкнула лампу, що височіла над прилавком. – Я побігла додому – у нас сьогодні звана вечеря. Дядечко Томас з тіткою Сандрою обіцяли прийти, їх нестерпний син Арчі теж буде. Не сумніваюсь, знову переверне всі диски з музикою та стане критикувати мої останні роботи. Тобі, пам'ятаєш – ти, як завжди, за головного! Вечеря в мисці за стелажем, не забудь! І якщо в магазині знову з’явиться те нещасне мишеня – не здумай його чіпати! Ти ж у мене добрий пес!

Почувши приємний комплімент, Тобі підхопився зі свого килимка і, весело помахуючи хвостом, підбіг до господині. Аніта нахилилася і погладила пса по шиї.

– Будь розумником, Тобі, не дозволяй дрібним злодюжкам зіпсувати нам настрій. Я завтра прийду раніше, пан Зарекс обіцяв зайти і придивитися подарунок своїй дружині на річницю весілля. Бувай, милий, буду сумувати!

Аніта вийшла та замкнула вхідні двері крамниці. День був теплий, весняний, і дівчина радісно помчала залитою вечірнім сонцем вуличкою, на ходу вітаючись та привітно посміхаючись знайомим перехожим.

Тобі ще трохи постояв біля вікна, проводжаючи поглядом щасливу господиню, а потім, опустивши хвіст, вернувся до свого килимка під стелажем з книгами. Він дуже любив Аніту та нудьгував, коли вечоріло і дівчина, закінчивши працювати, йшла додому та залишала його вартувати невелику крамничку з різними дрібничками. Хоча ні, не всі речі в крамничці Аніти були дрібничками. Серед них зустрічалися дуже цінні та рідкісні екземпляри, які з огляду на різні обставини стали непотрібними своїм колишнім власникам. Люди з радістю або ж з прихованою прикрістю приносили їх до крамниці та потім терпляче чекали, коли річ буде продана і виручені за неї кошти принесуть в їхнє рутинне життя нові можливості. Хоча люди досить рідко користуються наданими їм можливостями і часто витрачають отримані за дорогоцінний товар гроші на речі, без яких цілком могли б обійтися у повсякденному житті.

Тобі махнув хвостом і уважно обвів очима приміщення крамниці. Нічого підозрілого він не помітив, тільки набридливе мишенятко, яке лякливо висунулося з нірки у дальньому кутку кімнати і так само, як і він, Тобі, уважно оглядало приміщення. Посеред крамниці стояв старий дерев'яний прилавок зі скляною кришкою, в якому Аніта зберігала найкращий товар. В основному це були унікальні прикраси: старовинні підвіски, каблучки й ​​персні, майстерно виконана біжутерія, фамільні прикраси, які господарі через скруту були змушені виставити на продаж. Тут також розміщувалися і привабливі діадеми, що колись були виконані рукою вправного майстра, а нині терпляче чекали на свого покупця. На стелажі за прилавком зберігалися менш дорогі, але не менш вишукані, ніж їх заводські побратими, підробки й прикраси для інтер'єру: ковані світильники, підвіски, годинники різних форм та видів, картини, вишиті бісером та стрічками, дерев'яні іграшки, ароматичні свічки і старовинні свічники, саморобні ляльки. Навіть невеликий глобус кінця дев'ятнадцятого століття знайшов тут свій притулок. Ліворуч і праворуч від прилавка височіли стелажі зі всілякими книгами, серед яких були присутні як рідкісні видання зі старовинними палітурками, так і звичайні, в тонких та товстих обкладинках. Біля прилавка з правого боку розміщувалася  пара м'яких крісел і торшер, а також невеликий журнальний столик для відвідувачів. Дерев'яна підлога була застелена світлим килимом, а зі стелі звисала гарна сучасна люстра. Стіни Аніта обклеїла світлими шпалерами, і то тут, то там можна було побачити невеликі картини з чарівними осінніми та літніми краєвидами. З нічників на стінах струменіло розсіяне світло, м'яко освітлюючи приміщення вночі, щоб Тобі відчував себе затишно. Перед закриттям крамнички дівчина вмикала сигналізацію, яка повинна була спрацьовувати лише в разі пошкодження  вхідних дверей та віконного скла. Поруч з магазином розташовувався поліцейський піст, але батьки Аніти все одно наполягли на сигналізації, мотивуючи тим, що в крамниці зберігаються дуже дорогі речі. Тобі перебував у магазині як додаткова охорона, і міг періодично залишати його через спеціальний отвір у дверях, який господиня майже завжди тримала для нього відчиненим.

Батьки Аніти займалися більш серйозним бізнесом і залишили дівчині крамничку швидше заради задоволення, ніж заради серйозного джерела доходу, хоча і з невеликою обмовкою – якщо прибутку не буде зовсім, то справу згорнуть, а Аніта стане працювати в офісі батька у відділі маркетингу. Справді, хоча крамниця і не приносила власниці золоті гори, але дозволяла їй відчувати себе потрібною й залученою до громадських справ. Люди любили Аніту, бо дівчиною вона була доброю та чуйною, і по допомогу зверталися саме до неї, а не до найнятих продавців величезного антикварного магазину, який не так давно відкрився в сусідньому районі.

Згадавши про новий магазин-конкурент, Тобі нервово засмикав хвостом і підхопився на лапи. Мишеня у кутку, побачивши таку різку зміну настрою у пса, поквапилось прибратися до своєї нірки. «Який цей пес непередбачуваний! – подумало воно, уносячи лапи подалі від собаки. – Треба ж, минулого разу мало не задавив мене, і якби не міс Енні, хто знає, що б зі мною сталося!»

Тобі збуджено забігав по приміщенню, намагаючись привести себе до тями і повернути раптово втрачену душевну рівновагу. Господар нового магазину, який цими днями так засмутив його улюблену господиню, викликав у пса огидні емоції, підсилені ще наявністю у вищезгаданого представника людського роду рудого нахабного кота, якого Тобі першої ж секунди визнав своїм особистим ворогом. Під час їх єдиної зустрічі господар нового магазину казав Аніті різні неприємні речі та погрожував підірвати репутацію її крамнички, а рудий нахабний кіт, сидячи на руках у свого покровителя, презирливо сичав на Тобі та всіляко демонстрував свою перевагу. Тепер, лежачи на килимку під стелажем, пес у фарбах розписував у своїй уяві всілякі варіанти розправи над ненависним котом, сподіваючись, що така можливість обов'язково випаде йому в майбутньому.