Глава 5. Нічна гостя

+ Funeral Flowers - Vosk

Дівчина бігла до будинку з усіх ніг, але дорога ніби вислизала. Голова йшла обертом, поки демон з привидами дітей наздоганяли. Будинок, що виднівся попереду, відгородився від погляду завісою з щільного, їдкого диму, що виходив з пекельного полум'я. Йти вперед було нікуди. Ззаду вже наздоганяли. Безлика істота виставила вперед свої руки та з них вивергалася чорна смола, що стрімко наздоганяла Інну. Вона торкнулася її взуття, поповзла вгору по ногах і стала міцно стиснула грудну клітку, не даючи дихати. Як раптом з нізвідки в повітрі з'явився знайомий силует. Це була бабуся Інни. Ліна перегородила собою шлях для істоти й послабила хватку демона. Вона провела рукою і серед щільного вогню з'явився невеликий пролом. Глянувши суворим поглядом на онучку, вона дала зрозуміти, що та повинна бігти з усіх ніг. І Інна зробила це. Ось тільки не могла не думати про те, що стане з Ліною. І коли озирнулася, побачила, як істота підняла руку, чаклуючи, і тіло Ліни покрилося вогнем, що спалив її без залишку. У німому крику жінка зігнулася всім тілом і розчинилася в небутті. Хтось відсмикнув Інну ззаду, від чого вона майже підстрибнула на місці. З побоюванням повернувшись, вона побачила Павла, який з подивом дивився на неї.

- Що сталося? - Заклопотано запитав він.

Інна повернулася, вказуючи пальцем на полум'я і демона з дітьми, але вони зникли без сліду. Дівчина була розгубленою. Абсолютно втратила грань реальності.

- Чому ти в крові?

Опустивши очі, брюнетка побачила свої закривавлені руки. На одязі та навіть обличчі були бризки крові. Інна не могла зв'язати слів, щоб пояснити все, що сталося. Але цього і не було потрібно. Вдалині почувся гучний жіночий крик.

- Люди! Люди! Що ж це робиться?

Не ставши чекати на розбірки, Павло наказав Інні бігти до нього у двір, закритися у вуличному душі та чекати, коли він прийде. Сам же хлопець пішов на звук, щоб виграти подрузі час, і побачив тітку Іванку, що мчала по селу з закривавленим ножем в руках.

- Нелюди! Нелюди! - Повторювала вона.

- Тітка Іванко, в чому справа?

- Ой, Павлик! Ти уявляєш, Зорянку мою, корову, хтось вкрав з випасу. Ми з дядьком Василем кинулися шукати, оббігали все, ніде немає. Коли з боку лісу кіт наш біжить, вся морда в крові. Ми побігли туди, а там Зорянка мертва лежить. Це ж треба нелюди які! У живої ще серце вирізали та матку з телятами! Навіть м'ясо не забрали! Що за виродок взагалі на таке здатний?

- Думаю, вони були не з нашого села. Залітні. Можливо сатаністи які. - Павло, звичайно ж, підозрював Інну, і навіть майже був впевнений, що це вона. Але кидати її на роздертя селянам, не вислухавши, було б нерозумно. — Понароджували виродків, а вони тепер чужу худобу вирізують.

До обуреної жінки стали підходити інші сусіди, і Паша тихо вислизнув у двір. Насамперед він знайшов чисті речі та рушник. Потім дав Інні час, щоб привести себе в порядок, перш ніж сісти за серйозну розмову.

- Що з тобою відбувається? - Почав він після нетривалої паузи. - Це ти вбила ту корову?

- Я не знаю.

- Як таке можна не знати, Кириленко? Гаразд, навіть убила. Навіщо тобі здалися її серце і вагітна матка?

- Що? - Перепитала дівчина, ніби недочула.

- Не корч з себе дурочку. Я знаю, що ти це зробила.

- Але це не я! - Виправдовувалася брюнетка.

- Тоді хто? Хто міг зробити це твоїми руками?

- Демон.

- Який ще демон?

- Я не знаю. Але здається він вселяється в мене і я не віддаю звіту своїм діям. Я правда не пам'ятаю, як вбивала цю тварину. Я бачила дітей на галявині. А потім з'явився він і спробував убити мене.

- Так, мені все це набридло. Якщо знахарка не змогла тобі допомогти, я викличу священника. Або іншу знахарку. Або відьму. Плювати кого, головне, щоб ця чортівня припинилася.

- Я думаю тобі краще триматися від мене подалі. - Тихо промовила дівчина, опустивши погляд на пальці.

- Кириленко. - Простягнув Павло, сідаючи навпочіпки біля печі иа потираючи руками обличчя. - Я допоможу тобі, чуєш? Ти й так втратила всіх близьких людей. Думаєш, я залишу тебе одну?

Дівчина знизала плечима. Тоді Паша підійшов до неї та обійняв.

- Чому ти не одружився? Ти дуже добрий хлопець і не повинен бути один.

- Не склалося якось. Одного разу я покохав дівчину, але втратив її. А закохатися в когось ще не зміг. А ти чому?

- Не знаю. В основному мені зустрічалися чоловіки, які нічого не хотіли від життя. Вони сиділи вечорами в гаражі, пили пиво з друзями. Працювали на дядька і навіть не мріяли про щось більше. Я ж мрію побачити весь світ. Накопичити достатньо грошей для подорожей і рвонути на інший кінець світу.

- Романтично.

- І ще трохи безглуздо. Я працювала офіціанткою, зараз продавцем в магазині. Мені грошей ледь вистачає, щоб звести кінці з кінцями, про які подорожі може йти мова?