Глава 2. Похорони

+ Funeral Flowers – YA NE ONI

Інна ніяк не могла віддихатися. Немов її легені вийняли з грудей і тільки зараз повернули назад. Вона не могла зрозуміти, що сталося. Дівчина чітко бачила невагомий образ якоїсь жінки та чула її понизливий крик. Вона пройшла крізь неї, змушуючи відчути жах і біль, після чого зникла. Але карі очі назавжди запам'ятають цей силует. Округле і зовсім розгублене обличчя. Порожні, божевільні сірі очі й розпатлане волосся. Цій жінці було трохи понад п'ятдесят, але здається те, що з нею сталося, сильно її зістаріло.

Інна довго не могла прийти в себе і все виглядала ту жінку, але вона ніби розчинилася у повітрі, залишивши за собою лише відгук німого крику. Від цього голова дівчини йшла обертом. Вона не розуміла, що за чортівня коїться, але не збиралася у все це вірити. Привидів не існує. Зовсім так само, як і поганих знаків. Це всього лише страшилки для неслухняних дітей і вона у своєму віці вже точно не повинна в них вірити. Діставши із серванта невелику пляшечку, вона перекинула її та зробила кілька жадібних ковтків. Палюча рідина потекла по горлянці й допомогла дівчині трохи розслабитися. Вона не відразу помітила, але поруч зі спиртним лежали якісь папери.

- Чорт, та це ж бабусині документи. - Інна вимовила це вголос, дивуючись тому, що оглянула сервант кілька разів, але так і не виявила їх до цього.

Раптово в іншій частині будинку голосно грюкнули двері. Схопивши масивну пляшку для самооборони, дівчина пішла, перевірити, хто крім неї блукає по будинку. З тремтячими руками та страхом в серці вона робила крок за кроком. Двері в бабусину кімнату виявилися закритими на відміну від інших, тому потрібно було її оглянути. Здавалося, брюнетка перестала дихати, підходячи ближче. Було безглуздо намагатися влізти в кімнату непомітно. Тому вона різко відкрила двері, озираючись по сторонах. Але нікого всередині не виявилося. Щоб переконатися, що тут дійсно нікого немає, вона оглянула шафу, ліжко і вікно. Але в кімнаті нікого не було. "Цей чортів будинок, зведе мене з розуму" - подумала дівчина, після чого продовжила розбиратися в паперах.

Після вирішення бюрократичних питань, Інна прийшла додому і ніяк не могла знайти собі місця, передчуваючи безсонну ніч. Але на її подив, все пройшло спокійно. Більш того, дівчина навіть непогано виспалася. Накривши простирадлами всі дзеркальні поверхні, Інна одяглася в чорне і відкрила навстіж ворота, готуючись до моменту, коли тіло бабусі привезуть в останній раз попрощатися з рідною домівкою. Потихеньку стали сходитися сусіди, які проявляли лицемірне співчуття. При цьому тут же обговорювали дівчину за спиною.

- Бачила? Приповзла додому і слізки по бабусі ллє. Стільки років Ліна була не потрібна, а зараз приїхала. - Говорила повненька жінка середніх років, що уславилася в селі головною пліткаркою.

- Точно за спадком приїхала. Інакше здався їй наш Гучин. - Підтакувала інша сусідка. За сумісництвом хрещена мати Інни.

- А я знала, що так буде. Як тільки Ліни не стане, ця красуня намалюється. Відразу видно Кириленківську породу. Що татусь її, що вона.

- Так вона ж навіть на похорон батьків не з'явилася. Мабуть, тягалася незрозуміло з ким.

- Все в порядку? - Запитала Інна, помітивши активне спілкування сусідок, що стоять осторонь.

- Так, дитинко. Згадуємо, як сильно тебе бабуся любила.

Коли тіло Ліни занесли у двір, у дівчини стали підкошуються ноги. Вона ніби була у фрустрації, і все це відбувалося не з нею. Зі схожої причини Інна свого часу не прийшла на похорони батьків. Їй було занадто важко. Ні, просто нестерпно стояти поруч з тілами тих, хто виростив і любив її, більше життя, і усвідомлювати, що їх більше немає. Замість цього вона проплакала весь день під старою вербою біля річки, де вони часто відпочивали з батьками. Помітивши, що Інна ледве тримається, Павло швидко підійшов і підхопив її за плечі, притискаючи до себе.

- Тримайся, Кириленко. Ти дуже сильна. Тримайся. - Прошепотів він на вухо.

З двору покійної похоронна процесія попрямувала на кладовище, де головні "подруги" Ліни встигли не тільки заглянути в труну, а й незліченну кількість разів обговорити покійницю, включаючи те, у що вона була одягнена. Але Інні було байдуже на це. Вона сумувала за бабусею.

Панотець закінчив службу, люди, що прийшли, попрощалися з покійною, і могильники опустили в землю труну. Після цього кожен взяв жменю землі, щоб завершити церемонію. Інна була єдиною родичкою, тому підійшла першою. Раптово піднявся сильний вітер, і небо затягнуло темними хмарами, що сховали сонце. Дівчина кинула землю, але через порив вітру більша частина полетіла на неї ж. Вона перевела погляд на ноги та коли підняла назад, ахнула і впала на землю. З похоронної ями піднявся і повис у повітрі силует жінки, що віддалено нагадував Ліну Нерозму замолоду. Її ноги були забруднені землею упереміш з кров'ю. Між пальцями застрягло коріння дерев. Обличчя жінки було білим і неспокійним. Божевільні чорні очі тим часом видивлялися когось із натовпу. Її погляд зупинився на Інні. Дізнавшись в ній свою давно втрачену внучку, жінка спробувала щось сказати. Застерегти її. Але не могла. Схопившись за горло, вона стала кричати, але звук так і з'явився. Лише порив вітру посилився, виламуючи старі, сухі гілки й розкидаючи по землі. Інна не розуміла, що відбувається, але відчувала справжній жах. І коли покійниця стала наближатися до неї, почала відповзати назад. Але Ліна була занадто швидкою і схопила її за руку, від чого дівчина почала волати й крутитися з боку в бік.