Йшли невдахи хибним шляхом

Пара добігала кінця. Адам Мороз стояв посеред аудиторії по прокляттям і ледь не плакав від відчаю. Золотавий чубчик прилип до спітнілого лоба. Вкотре замість прокляття у нього вийшло… благословення. Його група теж ледь не плакала, але від сміху.

Посеред аудиторії стояв ненависний в академії кінь на прізвисько Каїн. Прізвисько він отримав за те, що копитом вбив свого брата. Каїн, як ви вже здогадалися, мав важку вдачу. Норов був такий, що навіть сам ректор темної академії пан Морок його приборкував за допомогою магії – то в стазіс введе, то блискавичним розрядом шарахне, то побудує стіну проклять, яку той клятий кінь прогризав наче сталевими зубами. Так от, Каїн з чорного став білосніжним, ще й з крилами.

Професор пан Могила аж звискнув від відчаю – нащадок шляхетного темного роду Морозів – і такий невдаха.

– Адаме, ти останнім часом нічого дивного не помічав? – обережно спитав пан Могила, щоб не травмувати психіку адепта другого курсу факультету прикладної некромантії.

– Тобто? – не зрозумів питання Адам.

– Ну-у-у, – почав професор, – наприклад, ти не вештався часом біля святих джерел, місць чи храмів? Або може тебе якийсь священник молитвами відчитав, а ти про це боїшся сказати? Чи якийсь світлий обряд?

– Ні, – сумно зітхнув Адам.

– Хоча, аура в тебе темна, – пан Могила ніяк не міг второпати що з адептом. На першому році навчання він спокійно пройшов обряд посвяти на старовинному цвинтарі в оточенні древніх духів, приніс в жертву курча і навіть не здригнувся. А цього року хлопця наче підмінили: замість проклять – благословення. Потрібно було лише проклясти Каїна, який намагався вкусити Адама за ліву сідницю. Але хлопак розвернувся, зробив невловимий пас правицею і прошепотів: «Mundare te!» змість «Maledico!»

– Адаме, що тебе побудило переплутати слова?

– Тупість!.. – замість нього викрикнув найкращий адепт курсу Левко Тягнирядно. – Ви що не бачите, що він тупий? Ні на що не здатний!

– Левко, якщо мене зацікавить твоя думка, я спитаю. А зараз заткни пельку і сиди мовчки поки не закінчиться пара.

В груди Левка вдарився імпульс і він замовк. Він намагався кричати, але замість крику з горла виповзло зміїне шипіння. Дівчата – їх у групі було двоє – розреготалися і почали передражнювати.

– Цить!.. – гаркнув пан Могила. Група вмить замовкла.

З Адамом дійсно щось не так. З початку навчального року його наче підмінили. Літній практикум бездарно провалив. Він так злякався упиря, що переляк прийшлося викочувати яйцями, та не аби-якими, а грифоновими. А вони коштували стільки, що сім’я влізла в кредит. Замість допиту мерця – глибоке запаморочення на межі коми. Замість упокою скаженої білки Лариски, яка при житті була наче сестрою по крові Каїну, Адам утнув біганину по цвинтарю, розлякав гулів і сховався у склепі. Хоча і з нього кулею вилетів і дременув додому, бо там бродив дух старого шляхетного пана Рябоштана. Переляканий Адам волав так, що домовики зачиняли віконниці, вважаючи, що підійнялося кладовище і тепер усьому місту гаплик.

Батьки – знані фахівці з некромантики ридали ридма. Таке горе в родині – сина зурочили. Та його бабка по батьковій лінії сказала, що Адамчик нікому не всрався, щоб на нього чвари насилати. Тут щось інше. Що – вони не знали. Бабці Гапці можна було вірити як самому темному князеві, бо кажуть, що коли вона років зі сто тому була молода і красива, то самому Асмодею дала копняка, ще й зрадила зі смертним. Кульгавий біс не зміг з цим змиритись, бо по-перше, Гапуся припала до його хитродупої паскудної темної душі, а по-друге, ця зрада відбулася ледь не на його очах. Тому він від усього свого демонічного серця прокляв її рід.

А двічі прокляті смертні вищими темними силами – то особливі темні маги, які складали еліту суспільства. Але їхня родина – збіднілу. Бо дід Панас програв у карти майже все, ледь не залишивши сім’ю з голою сракою. Бабка вчасно кинулася – як-не-як на кону стояв їхній маєток. Дід Панас отримав на горіхи. До того ж його син Люцик стягнув з нього клятву, що якщо він хоча б доторкнеться до карт – попелом по світу розвіється.

Зараз вся надія була на наймолодшого в роду Морозів – Пафнутія, якому тиждень тому виповнилося десять. Його пристрастю були карти. Але на відміну від діда Панаса – Пафнутію фартило – йому дозволили готуватися до міжнародного турніру з покеру.

Цілителі тільки розводили руками – хтозна що з хлопаком. Не допомагало ніщо: ані замовляння, ані чвари темного мага, ані замотування в бинти з Єгипту «Мумій-Йо», ані ворожба та захист від архімага темного лорда. Все йшло за дивним сценарієм: Адам намагався вимовити прокляття. А на виході вони якимсоь чином перетворювалися на благословення.

От і сьогодні родина знову дізна́ється, що він схибив, замість приборкання Каїна – його повне перетворення. Над головою нещасного хіба що німба не було. Кінь перебував в тихому гаплику й замість капостей спокійнісінько пасся на клумбі перед академією, пожираючи діонеї. Бо садівники не заморочувалися – саджали те, про що не потрібно дбати – ось тут діонеї, а тамочки – чортополох. От Каїн і припав до хижих рослин і з насолодою їх жер. Ті намагалися вкусити коня за ноги, але його копита чавили м’ясисті стовбури, а міцні щелепи перемелювали їх в кашу. Їв та поглядав на величезну клумбу чортополоху і подумки шкодував, що він не верблюд – стільки щастя пропадає!

Адам у розпачі швендяв вулицями міста. Додому хоч не повертайся – всі, навіть його домашній улюбленець – хробак Мао будуть глузувати з нього. Від старшого брата ще й копняка отримає, молодший позловтішається, запросивши зіграти в карти, обіграє та повісить шістки на погони. Сестра принесе з кладовища якоїсь гидоти й теж почне знущатися. Ще й духа якогось підселять. Мало ж привида Карла, який вештався маєтком, товаришував з домовиком та жирним чорним котом на прізвисько Валіко. Ця несвята трійця влаштовувала нічні концерти, псувала все, до чого дотягувалися їхні паскудні лапи та руки. А ще Валіко постійно мітив територію. Від чого сморід у маєтку стояв нестерпний. Але матуся жаліла Валіко, тому не поспішала залишати кота без бубончиків.