Iron Marrow

Розділ 17. Серцевина

Брама Лазурної Хмари стояла там, де її лишили, і вперше за три місяці Яо не відчув, що вона на нього дивиться. Він ішов крізь неї як людина, що має дозвіл. Дозвіл був написаний на жовтому папері, і вартовий довго водив по ньому пальцем, шукаючи, до чого б придертись.

— Двадцять днів, — сказав він нарешті. — Сьогодні шістнадцятий.

— Я знаю, скільки днів.

— Усі так кажуть, — відповів вартовий, ніби читав це з паперу. — А потім знаходять причину.

Яо не мав причини. Він мав глиняний слоїк із мохом, в якому лежало те, за чим його посилали, і сивину над лівою скронею, яку вартовий розгледів із першого погляду й, на свою честь, не прокоментував. Він повернув дозвіл, штовхнув стулку й додав, дивлячись у стіну, що шістнадцять днів — довгий строк для того, хто нічого не винен. Яо промовчав, бо ціна відповіді тут була б вища за ціну мовчання.

Бай Лу лишилась за брамою. Вона стояла під муром у капюшоні, з шкірою змія через плече, і вигляд мала людини, що не збирається заходити, поки не доведеться.

— У Звіриний зал по печатку, — сказала вона. — За шкіру платять лише з печаткою, а я вже п'ять днів нічого не їла по-людськи. Ти до свого старого.

— До нього.

— Серцевина в тебе. Що казати старому, вирішуй сам.

— Нічого не обіцяй йому, — сказав Ян. — Ні вголос, ні губами.

«Я нічого й не маю», — подумав Яо, і це було правдою рівно настільки, наскільки в такі дні буває правдою щось.

Лі й Сун дійшли до брами за ним. Вони йшли від самого перевозу, на крок позаду, не ближче й не далі, як ходять люди, яким наказано бути поруч і не наказано бути приємними. Біля брами Лі раптом спинився.

— Помічник чекає, — тихо сказав він.

Біля стовпа стояв сухий чоловік у темно-синьому халаті, акуратний, як рядок у реєстрі, й дивився на Яо так, ніби вранці це була його брама. Лі витяг дощечку з-за пазухи, подивився на неї, потім на Яо. Підняв два пальці над записом, швидко, на подих. Яо не одразу зрозумів, що це означало: червоних Лі не записав. Лі стер щось рукавом.

Сун підійшов з другого боку й сплюнув убік, ніби говорив із землею.

— У залі сьогодні Вей, — буркнув він. — Старий Вей. Не віддавай старому більше, ніж він спитає. Я не кажу, що збрешеш. Я кажу: не поспішай.

— Чому ти мені це кажеш?

— Бо ти не лишив нас у болоті, — відповів Сун так сердито, ніби звинувачував. — А я не люблю бути винним довго.

— Старійшина чекає, — повідомив помічник. — Серцевина особисто, як велено. Зараз.

— Я не спав.

— Це видно, — погодився помічник. — Старійшина вважає, що саме тому ви його не підведете.

* * *

Кабінет Фана пахнув сандалом і старим чаєм, як і тоді, але цього разу старійшина не сидів. Він стояв біля вузького вікна спиною до кімнати й дивився на двір, де підмітальники виводили мітлами довгі лінії, наче хтось писав на плитах вирок і не міг підібрати слів.

— Постав, — сказав Фан, не обертаючись.

Яо поставив слоїк на столик між журавлиним чайником і складеним бронзовим дзеркальцем. Дзеркальце лежало тильним боком догори, як і в день аудієнції. Ян мовчав, і мовчав так, як мовчить метал у воді.

Фан обернувся, зняв кришку двома пальцями, зазирнув у мох і довго не рухався.

— Зелена, з жилкою, — мовив він. — Тепла, мов яйце з-під курки. Така серцевина трапляється раз на двадцять років, і то якщо болото щедре. — Він підніс її до світла й повернув. — Чисто. Жодної подряпини. Лисиця різала?

— Мисливиця.

— Вона знала, куди. А ти що робив?

— Тримав.

— Тримав. — Фан усміхнувся, і усмішка не дійшла нікуди. — Це тобі вдається. Сідай, і я скажу, що бачу.

Яо сів, і Фан налив чаю з чайника з журавлиною ручкою та підсунув чашку, а Яо взяв її й не став пити, бо чай пахнув осінньою корою.

— У дев'ятнадцять, — сказав Фан, дивлячись на його скроню, — сивина. Я знав людину, в якої вона прийшла за ніч. Вона вважала себе щасливою, бо платила власними грошима. А ти чим платив?

«Борг», — подумав Яо.

— Боргом, — відповів він уголос. — Тіло позичило наперед.

— Тіло позичає рідко, — зауважив Фан. — Частіше забирає. — Він поставив серцевину на столик і витер пальці об шовкову хустку, повільно, ніби перераховував. — Сувій.

Яо дістав його з-за пазухи. Пергамент був теплий, як і в день видачі, але мокрий від моху і глини, що залишилась у складках. Фан узяв його, провів великим пальцем по печатці й затримав палець.

— Печатка ціла, — сказав він. — І тепла, як була. Дорога її не зачепила. Сувій виконав те, для чого був: ти пішов і повернувся.

У кабінеті було дуже тихо. Мітла надворі шаркала по плитах, і кожен її рух лунав у кімнаті окремо.

— Мої двоє, — спитав Фан, — були корисні?

— Були винні мені, — сказав Яо. — Тепер квити.

— Борги — теж мова. — Фан кивнув сам до себе. — Чи було в звіра щось, окрім серцевини?

Ян не сказав «брешу, хлопче» і не сказав «не бреши». Він сказав лише одне слово, дуже тихо, так, що Яо відчув його між лопатками:

— Обирай.

Табличка лежала в чохлі на поясі, під руків'ям, холодна, як і весь день. Яо не торкнувся її.

— Мертва вода, — сказав він. — Годівниця на колодах. Вівця з кляпом. Хтось годував звіра, щоб він сидів на місці. Люди в червоних мантіях, старійшино. Вони приходили на плоскодонках і ходили босі.

Він дивився на Фана, а не на чашку. Фан дивився на нього у відповідь. Обличчя старого лишилось рівним, як вода у відрі, на яку нікому не треба дивитись.

— Червоні мантії, — повторив Фан. — Болотна легенда. Мої двоє шістнадцять днів ходили слідом і не записали жодного червоного. Вони точні люди.

— Їм, мабуть, не веліли записувати.

Тиша стала такою, що чути було, як у чайнику ще остигає вода.

— Ти швидко вчишся, — сказав Фан лагідно. — Це в тебе від наставника?

— Від кузні.

— Кузня теж учитель. — Він повернув чашку на блюдце, і вона дзенькнула одним коротким звуком. — Іди відпочинь. Ти виглядаєш на двадцять п'ять. І ще, Шень Яо: у павільйоні, чув я, неспокій. Твоя знайома з павільйону, кажуть, має клопіт. Чужий клопіт — теж вага, а вагу не носять, коли рука ще не зажила. Тримайся подалі, поки не вляжеться.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше