Iron Marrow

Розділ 8. Чорна роса

Мен Ху не вмів брехати обличчям, і ця вада мучила його більше за всі інші.

Дядько називав це шляхетністю. Але дядько мав звичку називати шляхетністю все, чого сам не мав. Тому щовечора, коли гуртожиток засинав, Мен Ху діставав мідний тазок, наливав у нього води й вчився на власному відображенні. «Байдужість». «Співчуття». «Нудьга». Нудьга виходила краще за решту, бо для неї не треба було зусиль, а решта обличчя зраджувало його вже на другому слові.

Тієї ночі, на тридцять третій день, він не репетирував. Він стояв за стіною кузні, в затінку, де пахло залізною стружкою й холодною золою, і тримав у рукаві ампулу з чорним воском на корку.

Дядько залишив її в шухляді разом із запискою «Для щурів у коморі». Дядьки не пояснюють, а Мен Ху читав усе так, як зручно прочитати. Дядько приїздив у зовнішню секту тричі за місяць і щоразу питав не про небожа, а про слугу з кочергою. Слуга ще й живий, а дядько цього не хоче. Не вбивати, ні, ні, без цього. Нехай просто захворіє на тиждень і не вийде на жеребкування, нехай хтось інший виграє. Це не вбивство, думав Мен Ху. Якщо розібратись, це майже педагогіка.

За рогом глухо бахкало: десять ударів, пауза, ще десять. Хтось лічив і бив мішок із піском. Мен Ху знав, хто саме.

Чжоу Куань тренувався без сорочки, мокрий, мов щойно з річки, і бинти на кулаках потемніли від поту. Побачивши Мен Ху, він не зупинився, поки не закінчив десятку.

— Чого?

— Є спосіб. — Мен Ху хотів зробити «співчуття» й одразу відчув, що вийшов «зубний біль». — Без жеребу, без бою. Три краплі в чай, і він сам знімається: слабкість, нудота, тиждень у ліжку. Ти ж хотів його прибрати.

Він витяг ампулу й показав на долоні.

Чжоу Куань довго дивився на неї. Потім підійшов, не поспішаючи, й узяв Мен Ху за комір однією рукою, просто взяв і підняв на носки, як піднімають кошеня за шкірку.

— Слухай. — Голос його був тихий, і Мен Ху відчув, як сорочка прилипла до спини. — Я бив його кулаками й програв кулаками. Це чесно. З чесною поразкою я можу жити. А з твоєю пляшечкою ні.

— Він же слуга, — прохрипів Мен Ху.

— Він мене побив. Слуги так не б'ють. — Чжоу Куань розтиснув пальці, і Мен Ху сів на землю. — Хто б'є чесно, того я чесно й переб'ю. Не лізь. А ще раз покажеш мені це, як торговка приворотним зіллям, я забуду, що ми з одного двору.

— Мені потрібно… — Мен Ху хотів пояснити, але що саме, і сам не знав.

— Геть.

Він пішов. По дорозі обличчя його в темряві робило все, що хотіло: ображалось, червоніло, злилось. Мен Ху терпіти не міг людей, яким не потрібно брехати. Це було нечесно, адже він стільки вчився.

«Тоді сам», — подумав він. Ампула в рукаві важила, як чиясь розписка.

* * *

На тридцять п'ятий день Шень Яо змащував на ліжку ремінь, коли Мен Ху приніс чай.

Мен Ху ніколи нічого не приносив, крім новин. Тепер він стояв біля ліжка з глиняною чашкою, з якої йшла пара, з обличчям, що намагалося бути приязним, а виходило схожим на дуже терплячий головний біль.

— Ти втомлений. Тренування. Я заварив.

— Дякую, — сказав Яо.

— Для тебе, — уточнив Мен Ху, наче в кімнаті ще хтось міг на цей чай претендувати.

Одинадцять ліжок навколо жили своїм вечірнім життям: хтось штопав рукав, хтось лаявся на ґудзик, двоє сперечалися, чи варто йти на жеребкування в новому поясі. Ніхто не дивився в їхній бік, і ця увага була такою старанною, що з неї можна було вирізати печатку.

— Не пий, — сказав Ян швидко й тихо. — Скажи «потім». Скажи, що вже пив. Скажи що завгодно, тільки не пий.

Яо знав це. Знав так само, як знав, що слуга не бере чашки з рук, з яких вона ніколи раніше не з'являлась. Рука вже була біля губ, коли Ян сказав «не пий» удруге. Тіло відповіло швидше за голову: він сьорбнув.

— Що ти робиш?! — вискнув Ян, і голос його вперше за все їхнє знайомство зірвався.

Присмак був металевий, як у ключа, якого лизнули в дитинстві. Потім язик став чужим, а губи глухо затерпли. Яо поставив чашку на полицю поруч із ганчіркою, де лежав чохол, і зробив вигляд, що вона майже порожня.

— Гарячий, — сказав він. — Потім допю.

Мен Ху дивився на нього, і було на що дивитись. Обличчя за три вдихи пройшло шлях від надії до страху, звідти до радості, знову до страху і, нарешті, до відчайдушної спроби все це прибрати.

«Плечі», — подумав Яо, і плечі розповіли решту. Вони просіли, наче з них зняли мішок, а потім різко піднялись: Мен Ху помітив, що за ним стежать. Він поспішно вклонився, вийшов і по дорозі запнувся об власний чобіт.

— Ну, — сказав Ян, коли двері зачинилися, — тепер доказів у нас удосталь.

«Мені німіє язик».

— А мені німіє те, що в мене замість язика. Слухай уважно. Горно отрути не любить: воно її гризе, а не переплавляє. Один ковток лишається нижче порогу, тому ти ходиш. Склянка поклала б тебе на тиждень. Вага й поліно тут ні до чого: отрута б'є в слабке місце, і я радив би тобі його запам'ятати.

«Запам'ятав».

— Тоді далі. Ти тепер хворий, але так, щоб Мен Ху цього не бачив. Ні, не падай: падати — вистава для базару. Хворі не падають. Хворі мовчать і тримаються за стіну. Руку до скроні. Не до лоба, ти не поет. Ось. Тепер іди по воду, а на півдорозі зверни.

Яо взяв цеберку й вийшов, тримаючись за одвірок рівно стільки, скільки було потрібно для правдоподібності. За його спиною в кімнаті вже зашепотіли. Він не обернувся.

* * *

Алхімічний павільйон уночі пахнув холодною землею, чужим сном і м'ятою, що давно стала для Яо знаком. Лампа над задніми дверима мерехтіла, як останній вогник чиєїсь терплячості.

Двері відчинила Мей.

— Задні двері, — зауважила вона, піднявши лампу так, щоб світло лягло на його обличчя. — Ти тепер заходиш ними навмисне чи тебе притягли?

— Навмисне.

— Тоді ти гірший за слугу. Слугу виганяють, а ти повертаєшся. — Мей придивилась і замовкла, і весела пелена з її очей зникла. — Губи сині. Чекай тут.

Цінхе вийшла в халаті поверх нічної сорочки, з розпущеним волоссям і руками, що вже тяглися до його зап'ястя. Вона нічого не питала. Взяла пульс двома пальцями, глянула на язик, на нігті, знову на язик. Обличчя її ставало все менш лікарським і все більше схожим на обличчя людини, яка боїться.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше