Частина 16

— Програма «Зміна правил» встановлена та активована. Запущено плановий протокол знищення точки доступу. Для зупинки протоколу потрібне підтвердження власника, — пролунав у приміщенні  спокійний голос, в момент коли Алехандро розблокував двері.

Чоловік смикнувся, озирнувся, за два стрибки опинився поряд з Йорганом «браслет» на руці якого змінив колір на червоний та розгорнув меню зворотного відліку.

— Яка «прекрасна» новина. А не хочеш хлопця повідомити, що його тіло у небезпеці? — скривився Алехандро, не ризикуючи чіпати Супутник.

— Він знає, це інформація для вас, — ошелешив його девайс.

— Цифровики… Передай цьому хлопчиську моє категоричне заперечення!

— Не маю такої можливості. Наявне стороннє екранування, — видав Супутник.

— Твою ж…! То Медуза його заблокувала? Холеру тобі на голову… А хіба біологічне тіло власника не підлягає захисту Супутника?

— Якщо воно не під’єднане до вірту. Перепон для порятунку тіла власника та його Супутника створено не буде, — «порадував» девайс.

— Яке ж ти «добре»! Натякаєш, що відбиватися від мене ти не будеш, але й не допомагатимеш? Прекрасно… Гаразд, спробуємо обдурити долю… Ох, підозрював я, що добром це не скінчиться! — проричав Алехандро й кинувся активувати примусове повернення з вірту хлопців. Віртшоломи кілька разів видали помилку, а коли нарешті відкрилися, хлопці з них випали безвольними ляльками.

— Та побий вас грім…— з ознак життя у них Алехандро виявив лише ледь помітний пульс.

В цей момент за стіною добряче так гримнуло, чоловік інстинктивно пригнувся, кинув погляд на екран. Частина зображень з камер зникла, на інших — сірий фон, і лише одне зображення, показувало, що дальня частина приміщення перетворилася на суцільні руїни. Завалені стійки обладнання, шафи, вирвані шматки бетону.

—Анохель…

Чоловік смикнувся було на вихід, але над головою почали іскрити якісь контакти, а панеллю адміністратора помчали короткі замикання. Вітіювато вилаявшись Алехандро поспіхом від’єднав хлопців від систем життєзабезпечення, окинув їх поглядом оцінюючи вагу та спосіб транспортування. Одна з панелей адміністратора спалахнула.

— Агов, тіло від’єднано, чому не зупинено протокол знищення? — крикнув Супутнику Алехандро, поспіхом обв’язуючи Матіаса кількома ременями навколо грудної клітини.

— Доля тіла власника є варіативною, а знищення точки доступу є нескасовним наказом, — відповів Супутник і чоловік міг би заприсягтися, що в тому голосі звучить сум. Але звертати увагу на нетипово емоційну програму було ніколи, бо відлік пішов на секунди.

— І я ж точно про це пожалкую… Як і про допомогу Марті свого часу, —  пробурмотів  Алехандро, піднімаючи та закидаючи на плече  Йоргана, хапаючи вільною рукою за ремені Матіаса та потягнувши його волоком, поспіхом полишаючи приміщення.

Він сподівався проскочити повз сканерів під прикриттям пилу від вибуху, але з двома хлопцями на горбу далеко не побіжиш. Проте, коли за його спиною гримнуло і яскраво спалахнуло адмінприміщення, Алехандро вже був на пристойній відстані, яку подолали лише нечисленні уламки. А от від металевої балки, край якої з кількасекундним запізненням впав поряд, він ухилився просто дивом.

Вибух несподівано допоміг, бо сканери поспішили на його ліквідацію, надавши Алехандро ще трохи часу. Чоловік щосили тягнув двох хлопців на вихід, розуміючи, що варто пилу від другого вибуху розвіятися, а автоматичним системам локалізувати пожежу, і він опиниться, як на долоні. До рятівних дверей залишалося буквально кілька кроків, коли перед Алехандро просто зі стелі з гуркотом приземлився сканер. Механічний монстр навів на людей камери й чоловік застиг, гарячково обдумуючи варіанти дій.

— Постав мене, будь ласка —  пролунало раптом хрипле з плеча.

Алехандро ледь помітно нахилився, надаючи Йоргану можливість зіслизнути з плеча та стати на ноги. Сканер загрозливо підняв передні сегменти лап на яких засвітилися сині вогники.

— Не роби… різких… рухів, — пробурмотів чоловік хлопцю, розуміючи, що шансів ухилитися від заряду на такій відстані вони не мають.

Ще до того, як Йорган торкнувся ногами підлоги, він, наче випадково накрив долонею браслет Супутника і …сканер дезактивував зброю. Потім павукоподібний механізм розвернувся, прудко підтягнувся на одну з шаф, застрибнув на встановлену над нею балку та попрямував до місця вибуху.

Алехандро полегшено видихнув. Йорган потер скроню і роззирнувся.

— Де Анохель?

— Там, —  похмуро кивнув чоловік на завали шаф в іншому куті зали.

— Йшк! Її треба витягти, — видихнув Йорган.

— Прекрасна думка. Тримай свого цифровичка, а я пішов, — відпустив Алехандро Матіаса та зробив вже крок у бік завалів, як хлопець його вхопив за руку.

— Стій! Ти не пройдеш. Краще забери  звідси Матіаса. Я маю більше шансів хоча б дійти до неї. 

— Слабо віриться, — критично поглянув на нього чоловік.

— Супутник захищає мене. Ти ж бачив. Зараз він екранує цю ділянку, але варто тобі її полишити, і тебе ідентифікують, як загрозу, що підлягає безумовному знищенню. Забери Матіаса, будь ласка. Шлях тунелем знешкоджено і ще деякий час Супутник підтримає такий стан. А я допоможу Анохель.