Частина 14

Після того, як Анохель відправила короткий шифрований сигнал, компанія ще деякий час розбиралася з доступними функціями Супутника та намагалася скласти план дій. План вимальовувався сумнівний, з мішком «якщо» і подобався Йоргану все менше. Втім часу на формування іншого чи заперечень хлопець майже не мав, бо менше ніж за годину над плато, на фоні зоряного неба з’явився темний, видовжений флаер. Йорган таких ніколи не бачив. На руці Анохель, котра з хлопцями сиділа під деревом, зблиснув візерунок і вона впевнено вийшла з-під гілля. Матіас з Йорганом встали, проте не поспішали за нею йти.

Літальний апарат завис, безшумно опустився поряд з дівчиною та відкрив у боковій гладенькій поверхні овальний вхід, явивши поглядам трійці кремезного темноволосого чоловіка у чорному одязі. Сердито поглянувши Анохель він перевів невдоволений погляд двох хлопців під крислатим деревом, скривився, наче від зубного болю, та мовчки кивнув головою, запрошуючи всіх всередину. Йоргану це здалося сумнівним запрошенням та й Матіас не проявляв ентузіазму, проте Анохель поспіхом потягнула обох до флаера.

— Не бійтеся, прямо зараз Алехандро нікого убивати не буде, бо будь-якої миті тут можуть з’явитися сканери, — пояснила вона свої дії.

— Умієш ти заспокоїти,  — скривився Матіас, але таки застрибнув разом з Анохель та Йорганом у флаер.

Алехандро зміряв їх важким поглядом та щось явно збирався сказати, але в цю мить завив якийсь сигнал на панелі керування й чоловік розвернувся та у два стрибки опинився за невеликим штурвалом. Анохель поспіхом активувала закриття входу і флаер тієї ж миті зірвався з місця. Йорган встиг вчепитися у сидіння та краєм ока помітити, як з-за виступу скелі вилітає кілька літальних апаратів, схожих на павуків з підібраними лапами.

— Сканери! — вигукнув Матіас. Йорган здивовано кліпнув, бо у вірті сканери виглядали зовсім інакше.

—Тримайтесь! —  крикнув Алехандро та видав такий віраж, що Йорган не втримався й налетів на Матіаса.

—Йорг, тримай при собі свої кістки… Не міг на мене Анохель збити? — невдоволено пробурмотів друг, спихаючи з себе хлопця та потираючи ребра.

Сканери змінили траєкторію, а на згині їх «лапок» засвітилося блакитне сяйво. Анохель кинулася до трохи дезорієнтованих хлопців, закинула їх, мов ляльок, у крісла попід стіною, блискавично пристебнула гнучкими пасками безпеки, а потім стрибнула на сидіння поряд з пілотом.

— Якщо ми угробимо єдиний робочий трансантантичний флаер заради цих двох хлопчисьок, я відправлю тебе на кухню до кінця днів! — рикнув їй чоловік, не відриваючи погляду від екрана та закладаючи черговий віраж.

— Як скажеш. Обіцяю навіть опанувати традиційну грецьку кухню. Але ми рятуємо не лише двох хлопчиків, а й майбутні відродження та розвиток людства. І життя всіх диких. Тому відправляємо безадресний сигнал загальної тривоги, думаю твій помічник зорієнтується, що робити, а нам терміново треба летіти на ці координати через…ось цю бурю, — швидко говорила дівчина, мелькаючи пальцями по панелі керування та виводячи на екран карту. Чоловік кинув на карту побіжний погляд й нервово смикнув штурвал, ледь не зачепивши краєм флаера виступ скелі.

— Куди? Ти збожеволіла? І що ти утворила, що тепер всі дикі під загрозою?! —  кинув він на дівчину розлючений погляд, вирівнюючи політ.

— Нічого. Так склалося. А буря найкращій варіант, позбутися уваги Медузи. Наш флаер розрахований на стихійні навантаження та й навіть у випадку виходу з ладу електроніки, за кермом є ти. У сканерів такого патча немає, — кутиками губ посміхнулася дівчина не відриваючи погляду від панелі керування на якій поспіхом проводила якісь розрахунки.

— Був розрахований! Був, коли його будували! — гримнув чоловік петляючи між скелями так низько, що ледве не зрізав гілля дерев. Йорган ніколи не бачив, щоб флаери так літали, та навіть не здогадувався, що таке можливо.

— А на постріл сканерів не був, тому вперед! — крикнула Анохель під оглушливий тріск в супроводі синього спалаху, що пролунав десь зовсім поряд.

Чоловік вітіювато вилаявся й щось активував, флаер рвонув круто вгору. Йоргана з Матіасом втисло у сидіння, поряд щось знову гримнуло, потім ще раз, але вже десь позаду. Флаер змінив кут польоту і ще прискорився, від чого Йоргану здалося наче всі його нутрощі прилипли до спини. Якийсь час вони неслися крізь суцільну темряву у компанії періодичних блакитних спалахів позаду, а потім перед ними раптом відкрилося видовище на підсвічену хаотичними яскравими фіолетовими блискавками величезну чорну хмару.

— Та щоб мене…— видихнув Матіас.

Йорган встиг тільки судомно ковтнути, а їх флаер уже пірнув у те страхітливе видовище. Далі була скажена бовтанка, сліпучі спалахи, що чергувалися з непроглядною темрявою та щедрою лайкою Алехандро, зблиски панелі керування, на якій щось робила Анохель. Потім було яскраве сяйво блакитної кулі, що неслася просто на їх флаер, блискавка, грім, серія поштовхів, ударів, тріску…  Йорган інстинктивно заплющив очі та, мабуть, на якийсь час втратив свідомість, бо наступним запам’ятав те, як Анохель його витягає з флаера під суцільну стіну води.

Дощ, що заливає очі, слизька багнюка, мокрі трава й кущі, гілля дерев, котре наче прицільно б’є по обличчю, блискавки, приголомшливий гуркіт грому, від якого виникає бажання забитися у найближчу шпарину… Від цього божевільного калейдоскопа Йорган геть втратив орієнтири та вже не розумів хто, куди й навіщо його тягне. Нарешті за спиною щось хлопнуло, частково відрізаючи нескінченний шум бурі, а рука, що впевнено тягла хлопця крізь все це, відпустила.