Розділ 17.1

Господи, як же спекотно... Хто ввімкнув батареї на повну потужність? Я так не хочу прокидатися. Навіть очі заплющила з такою силою, що мені навіть боляче стає, але я ніяк не можу позбавитися від відчуття, що я лежу під гарячим сонцем у шубі. Навіть дихати стає набагато складніше. Чому я не можу поворухнутися? Що сталося з моїми руками та ногами? Чому їх начебто арматурою притисло?

Те, що це не арматура, я починаю розуміти по тому, як вона починає ворушитися. А це ж неможливо, так?!

Розкриваю очі від шоку і тут же розумію, що я не лежу під палючим сонцем і ніякої шуби на мені немає. Це один зухвалий паразит притиснув мене до ліжка всіма своїми кінцівками, і, здається, прийняв мене за величезну подушку! Варто мені поворушитися, як ця спляча красуня підгортає мене під себе і навалюється ще сильніше. Якщо до цього я хоч дихати могла, то тепер і це мені дається важко і чого рипалася постає питання? Адже до цього точно було краще.

– Янг! - Хочу вигукнути його прізвище, але виходить тільки тихенько прохрипіти, бо розмовляти в такому положенні дуже і дуже важко.

Тільки хлопець зовсім ніяк не реагує, а моя ситуація стає тільки гіршою. Якщо до цього мене не лапали, то ось у цю саму секунду почали це робити й самим нахабним чином! За те, що я посміла подати голос, мені тут же відважили гучний ляпас по п'ятій точці, від чого мої очі розкрилися ще ширше і про якийсь сон тепер навіть не йшлося. Він що там взагалі поплутав? Знахабнів у край, цап гірський!

- Ах, ти козел! - Пропищавши, я постаралася вибратися з-під барикад з його ніг та рук, але в мене нічого не вийшло. Я лише викликала гучний сміх цього дурня.

- Ти так смішно сопиш, Виштребенько, - промовив хрипким голосом і знову вдарив мене по сідниці.

- Ти зовсім очманів?! Я тебе пустила переночувати, ти, місцевий безхатько, а ти мені так відплачуєш?! - Знову намагаюся вирватися, але кінець кінцем це все марно. Якщо він не захоче відпустити мене сам, то я ніколи не виберусь звідси. Ні, звичайно, можна спробувати вивернутися і вкусити його за ногу, ось тільки я не впевнена, що коли він намагатиметься звільнити ногу від моїх зубів, то він не зарядить мені нею прямо по носі. А їхати до травмпункту у моїх планах на сьогодні зовсім не було.

- Це ще незрозуміло хто безхатько, ти ним можеш стати у найближчій перспективі. - А ось від цих його слів я все ж таки спробувала вивернутися і його вкусити, ось тільки хлопець і це прорахував та повернув дуже швидко мене на місце. У мою позу, в якій я лежала до цього.

- Мірандо! - Кричу щосили. 

Так, це моя остання надія на волю. Залишається сподіватися, що зараз сусідка тихенько встане зі свого ліжка, візьме в руку важку сковорідку, підійде ближче до цього нахабного кнура й вліпить його по голові.

Ось тільки я не чую скрипу її ліжка, або, як мінімум, незадоволеного бурчання, що ми сволота невдячна її розбудили.

- Твоєї Міранди тут немає, рятувати тебе нікому, - не без задоволення вимовляє Янг, а в мене всередині все обривається. Це як це немає? І куди це цікаво вона пішла?! Залишила мене з цим козлом наодинці?! Та вона взагалі у своєму розумі?! Її совість після цього не зжере?!

- Як це?! Що ти з нею зробив? - Так, саме так звучить моє запитання, тому що я не хочу вірити в те, що Міранда за своєю особистою ініціативою залишила нас тет-а-тет. Я все ж таки хотіла занести її до списку своїх друзів.

- Ти настільки поганої про мене думки, дитинко? 

Роб все ж дає мені трохи випростатися і коли я вже починаю радіти й скуштувати смак свободи, різко підкидає мене вгору, від чого я голосно вищу, і через секунду я знову приземляюся на ліжко, ось тільки тепер обличчям до нього. Чорт! У попередній позі мені подобалося набагато більше!

- Я про тебе набагато гіршої думки, козел! Звали з мого ліжка! — Намагаюся його бацнути ногою, але, звичайно ж, у мене нічого не виходить, а Янг тільки задоволено шкіриться.

- Ну якщо набагато гіршої, значить я тебе не розчарую, - вимовляє і тут же стиснувши руки сильніше притягує мене до себе настільки близько, що внутрішній голос у моїй голові виє:

“Небезпека! Небезпека!”