Розділ 4 – Душевні рани.

Поза всякими сумнівами, я просто збожеволіла! Ні, а як ще пояснити той факт, що я повернулася назад? Звісно, не остаточно повернулася, але щойно двері голосно грюкнули, у мене в голові з'явилися вельми цікаві, хоч і не менш безглузді запитання. Але, врешті-решт, я ж повинна знати на них відповіді. Адже це і моє життя теж.

– Чому?

– Що «чому»? – уточнив Максим, скептично подивившись на мене.

– Чому ти так вчинив? Чому вирішив зробити вазектомію? Чому зраджував мене протягом, як я розумію, не одного року? Чого тобі, що б його, не вистачало? – на останньому запитанні я буквально зірвалася на крик, а потім знову протяжно видихнула. – Просто скажи все, як є, і я піду.

– Чи не занадто багато запитань? – запитально піднявши брови, ліниво видихнув він.

– Не занадто! Мало навіть, – хмикнула у відповідь. – Можеш відповісти?

– Не знаю...

– Що ти не знаєш?

– Я не знаю, чому так вчинив, – знизав він плечима. – Просто вчинив і все тут. Так мені захотілося.

Здається, даремно я все-таки повернулася. Злість удруге накотила ще з більшою силою, від чого руки ходили ходуном від тремтіння. Ніякий здоровий глузд мене вже не рятував. Хотілося просто врізати цьому пихатому павичеві. Нехай би тільки собі життя псував, якщо йому так захотілося.

– А вазектомію зробив... – протягнув задумливо Максим, безумовно, вперше за шістнадцять років нашого шлюбу показуючи своє справжнє обличчя і почуття, – тому що більше не хотів дітей.

– Чому просто не сказав про це?

– А навіщо? Хіба б ти зрозуміла мене чи просто перестала докопуватися? Або мене б зрозуміла мама? – криво посміхнувшись, протяжно зітхнув чоловік. – Для мене Соня – неперевершена дитина. Ніхто не може затьмарити її, навіть ще одна наша дитина.

– Це... дивно.

– Ти просто не розумієш, – розвів він руками з неясними емоціями на обличчі. – Моя мама була вагітна вдруге, але втратила дитину. Вона все дитинство порівнювала мене з цією ненародженою дитиною, вважаючи, що вона точно б народилася генієм. Але, як відомо, генії йдуть першими. Тому Соні я не хотів ніколи подібної долі. Неважливо, наскільки вона обдарована, для мене вона – найкраща!

Стиснувши губи, я намагалася не піддаватися ниючому почуттю в грудях. Я ніколи не знала, що Євдокія Прокопівна була вагітна вдруге. Вона ніколи не говорила про це, як і Максим. Ніхто з них жодного разу не обговорював при мені такі таємниці, а на проводи я зазвичай їздила додому, щоб допомогти батькам, тому жодного разу не була присутня на кладовищі. І так, виявилося, пропустила дуже важливу частину життя свого чоловіка.

Хоча, чому пропустила? Хіба я винна в тому, що він не розповів мені щось під час нашого шлюбу? Чи мені потрібно було запитати його, а чи не була вагітна його мама вдруге?

Ні вже, так це не працює. Той, хто хоче бути щирим, знайде тисячі можливостей, щоб усе розповісти. До того ж, без зайвих слів зрозуміло, що є проблема, якась дитяча психологічна травма, якщо все дійшло до вазектомії.

– Що там ще? – запитав Максим, подивившись на мене. – А, чого мені не вистачало, так? Ну... багато чого. У молодості ти була більш живою, цікавою, пустотливою, цілеспрямованою, а зараз нудна і нецікава. Ти буквально вся поглинута навчанням доньки і вечерями. Щодня я тільки й чую: «Що мені завтра приготувати?».

Тобто, в цьому теж я винна? Але якщо я хочу на роботу, щоб розширити коло спілкування, то одразу ж виникають питання, навіщо мені це потрібно і хто займатиметься домом? Та моєму майже колишньому чоловікові не догодиш! Він хоче всього й одразу.

Стиснувши губи в тонку смужку, я вирішила, що відповідати на таку провокацію собі дорожче. Нехай розбирається зі своїми відхиленнями в мозку самостійно. І шукає собі ту, яка точно підійде під його стандарти. Ось тільки, студентки теж рано чи пізно стануть старшими і захочуть чогось більш реального, ніж заборонені зустрічі з викладачем історії.

Гордо піднявши голову, розумно розсудивши, що я вища за весь цей бруд, я знову пішла. Але цього разу остаточно. Більше в мене не виникало жодних запитань, на які я хотіла б дізнатися відповіді. Це було просто безглуздо, тільки собі додаткових комплексів при подібних розмовах можна додати, а мені це ні до чого.

Опинившись біля своєї машини, я пораділа, що вона записана на мене. У цьому я була впевнена на всі сто відсотків, що не могло мене не тішити. Утім, не через особливу доброту чоловіка, а через те, що за купівлю другої машини податок більший! Навіть дивно, як він на маму свою її не оформив. Хоча, найімовірніше, не хотів давати мені привід для роздумів. Але, у всякому разі, це була невелика фінансова подушка про всяк випадок. Машину можна продати, щоб гроші на перший час були. Щоправда, коштувала ця підтримана красуня не так уже й багато, особливо порівняно з машиною Максима. Просто небо і земля, не інакше.

Діставши телефон із сумочки, не відволікаючись на різні дурниці, я спробувала зателефонувати доньці. Очікувано, її телефон був вимкнений. Але, якщо чесно, я не уявляла, що повинен був сказати Максим, щоб підліток п'ятнадцяти років вимкнув свій телефон. Це ж буквально головний скарб усіх сучасних дітей.

Намагаючись не накручувати себе, вирішивши завтра знову зателефонувати, я перевірила баланс на картці. Максим щомісяця скидав мені гроші на продукти і потреби для дому, щоб я не діставала його. Зараз у мене залишалося на карті вісім тисяч чотириста тридцять гривень, чого, можливо, не вистачить для оренди хорошої квартири. Утім, у мене ще була обручка на пальці, яку я навіть не думала зберігати, і сережки з тоненьким ланцюжком. Подарунки колись коханого чоловіка! Скромненько, нічого не скажеш. Ну, може, хоч трохи допоможуть мені на старті.

І так, мені зовсім не було соромно, що я хотіла використати його гроші, щоб налагодити своє життя. Він мої борщі їв, це просто компенсація! До того ж, краще думати про майбутнє, ніж колупати залишені цим днем душевні рани.