Епілог

— Еріеле, ти справді була впевнена, що я тебе згадаю? — запитав мене Тейрен, коли ми лежали в тіні дерев, ховаючись від яскравого сонечка і насолоджуючись спокоєм.

— Ні, - зізналася я. - Але в мене вже багатий досвід, як завоювати твоє серце, - посміхнулася я.

Чоловік перекинувся на бік, підпер однією рукою голову, а другою -  почав недбало відтягувати виріз моєї сукні.

— Я не мала на увазі, що це стосується мого тіла, коханий, — хмикнула я, але не стала зупиняти його.

— Я знаю. Тепер уже пам'ятаю. Твої вмілі шантажі зводили мене з розуму. Як і твоя краса.

— Підлесник!

Тейрен не відповів, але трохи посміхнувся мені.

— Я вдячний Деніелю, що він вчинив правильно і відправив мене до тебе. І як я радий позбутися раз і назавжди від проклятого дир'єсу! Еріеле, я б не зміг жити без тебе. Я пам'ятаю… ті нескінченні дні, місяці… без тебе. Деніель і сам упорається. Без моєї допомоги. Тепер, коли він знає, хто справжній ворог у його стінах. Для мене важливіше бути з тобою. Тут. Нині. Завжди. Вічно.

— Я кохаю тебе, Тейрене! Тепер ніколи і ніщо не зможе відібрати в нас одне одного.

*****

У мене було багато часу, щоб умовити Деніеля. Він не вірив мені, не хотів прощати, але все ж таки він любив Тейрена і розумів, що вічне життя з болем від втрати того, кого кохаєш - це покарання, яке він не заслужив. Я заслужила, але не Тейрен. Це я у всьому винна, це я – вбивця. І я могла хоч щось, але змінити.

Мені було надано шанс покохати, і я ним скористалася. Це стало для мене уроком. Це стало ключем до зняття прокляття з Тейрена. Просто вбивши дир'єса, перервавши зв'язок з Л’архаєм, ми б тільки розірвали кругообіг подій. Тейрен би не знайшов свою могилу, не повернувся б у точку відліку і просто продовжив би страждати. Продовжив би жити на тому світі з болем, ненавистю, докорами совісті… вічно. Не маючи жодного дня на перепочинок.

Одне потрясіння, одне горе людини змінюється іншим. Так і з Тейреном. Спочатку він страждав від втрати Еріел у реальному світі, стерши з підсвідомості те, що йому завдавало ще більшого болю – зраду. Але в проклятому світі він зміг знову покохати, щиро, так само сильно і віддано. І вже відчувши біль від втрати у новому йому світі – він забув назавжди своє життя на землі. Він повністю поринув у проклятий світ, укорінився, чіпляючись за нього своєю свідомістю, хоч іноді не міг знайти відповіді на очевидні, начебто, питання. Тейрен тепер пам'ятав лише мою смерть... у проклятому світі. Його підсвідомість знову змінила картинку, викресливши те, що здавалося нелогічним, як, наприклад, смерть Деніеля.

А раз він пам'ятав мою смерть, і заперечував свою – єдиним виходом було розповісти історію про те, що Деніель наклав на нас двох прокляття, щоб зберегти після смерті мою душу і перенести в мій світ – душу Тейрена. Так, тепер він вважав, що це був його вибір, його рішення померти на землі, щоб жити вічно зі мною тут.

Я тепер, як ніхто інший, розуміла Тейрена. Я прожила без нього у реальному світі рік. У дитині я бачила втіху, але… у моїй душі була порожнеча і гіркота. Біль самотності. І я тепер знала на власному досвіді, що мав відчувати Тейрен, щоразу проживаючи цей біль.

Сина я назвала… Тейрен. Здорове, міцне маля з відміткою на спині про те, що він назавжди пов'язаний з дир'єсом. Деніель зробив усе, щоб убезпечити його. Стратив за зраду не тільки генерала та міністра оборони, але також і Ерлоу. Що ж до пансіонату… вдалося знайти всіх членів та знищити їх, адже… це було запорукою миру та безпеки. І лише після всього цього, Деніель зміг озвучити народу та уряду про те, що ми з малюком живі.

Деніель зійшов на трон, адже після смерті Алії та Тейрена, він був єдиним спадкоємцем доти, доки Тейрен-молодший не підросте. Шлюб з Алією дозволив нашій імперії на законних підставах приєднати сусідні землі. І це означало, що коли дир'єс підросте – його володіння розширяться. Відродження болотяних демонів, первозданних мешканців нашого світу, - продовжиться.

Чи було мені шкода залишати той світ, а особливо власну дитину? Як мати – так. Поринувши у материнські почуття, відчувши всю материнську відповідальність… так. Але також я знала, що ніхто і ніколи, і я сама себе не пробачу, якщо його батько вічно страждатиме через мою помилку. А ще ... розуміючи, що мій коханий живе в іншому світі, я хотіла бути з ним ...

Тейрен-молодший має майбутнє. Я впевнена, що Деніель зробить все можливе і неможливе, щоб він був щасливим і у безпеці. Колись він розповість нашу історію, але чи пробачить дитина мене…?

Дир'єс пробачив і сам запропонував мені шанс змінити все, навіть втративши власне життя. Він ризикнув, повірив мені, що я зможу захистити дитину, дам їй майбутнє, але натомість… я залишуся з тим, кого кохаю і хто кохає мене.

Деніель пропонував мені залишитися трохи довше. Але дитина росла. Син міг запам'ятати мене, а я не хотіла завдавати йому болю. Зараз у нього є найдбайливіші і люблячі няньки-годувальниці.

Пробач мені, мій маленький. Пробач, мій рідненький синочок... Я завжди буду про тебе пам'ятати.

— Не хочеш позмагатися? – лукаво усміхнулася я і кивнула в бік коней.

— Я люблю швидкість, Еріеле, але кожного разу я із завмиранням серця стежу за тобою. Минулого разу, коли ти зачепилася за гілку…