Розділ 47.

Мені не дозволялося виходити за межі своїх покоїв. Про мене і Тейрена знали лише кілька людей, найдовіреніші особи Деніеля. І навіть на них було накладено закляття мовчання.

Перші кілька днів і ночей я майже не зімкнула очі. Сиділа біля Тейрена і намагалася зрозуміти… чому, чому я припустилася такої помилки? Було важко згадувати своє минуле, яке так хотілося тепер забути. Як Тейрену, який не хотів змиритися з жорстокою правдою. Наразі ми обидва намагалися втекти від реальності…

Як я могла? Чому я не зрозуміла ще тоді... чому не покохала... Я грала свою роль, і мені було важливо виконати її. Я насолоджувалася своєю грою, своїм успіхом, своїм впливом на чоловіка. Мене так вчили. Мене не вчили відчувати, не вчили робити вибір між боргом та почуттями. Мене вчили маніпулювати іншими, а вийшло, що маніпулювали мною. І дуже вміло, майстерно. Тільки я виявилася вельми непотрібним «актором», свідком – якого спробували позбутися… через дитину…

Я з жахом зараз згадувала, що… я справді його не кохала, у мене не було жодної краплі почуттів до нього. Просто обов'язок, обов'язок виконати місію.

Я згадала ті прогулянки, пікніки на озері, про які говорив Тейрен і так сумував за ними. І яка ж була в моїй душі байдужість і холод. Але я чудово виконала свою роль. Мені повірили. Він повірив, дир'єс повірив.

Деніель звертався до мене досить шанобливо, але я розуміла, що все через дитину. Я дала клятву дир'єсу, але чи усвідомлювала я справжню ціну нашому договору?

Перемістившись до Тейрена у його проклятий світ, поступово чари пансіонату зруйнувалися. Був лише Ерлоу та його безглузде бажання зайняти трон, але мене не душили щоденними «завданнями» та «звітами», не мали наді мною влади. Поступово я почала відчувати свої потреби, свої почуття та обов'язок… пішов на друге місце.

Мені здавалося, що до того часу, як все це трапилося, я і не жила зовсім. Була мертвою, маріонеткою в чужих руках, лялькою... У мене так легко виходило. Захопити, зачарувати і закохати Тейрена було так легко.

Через кілька днів Деніель прийшов із новиною про те, що більше не бажає мучити Тейрена і бажає подарувати йому вічний спокій.

— Ні! - закричала я і виступила вперед, наївно вважаючи, що зможу захистити чоловіка, зупинити Деніеля і Торлоуса.

— Еріеле, Ви ж розумієте, що Ваша поведінка… безглузда? Навіть якщо Ви й усвідомили свою провину, на жаль, фізіологічно він мертвий. Його тілу потрібен спокій.

— Ви вважаєте, що, не знявши прокляття, він отримає «вічний спокій»? – обурено вигукнула я.

Деніель відвів погляд і сумно похитав головою.

— Мені самому важко було прийняти цей факт, але… він мертвий.

— Його душа ув'язнена в проклятті. І якщо його не зняти, повністю вбити зараз тіло – він ніколи не знайде спокою. Деніеле! Ви… ти ж розумієш, що він цього не заслужив?!

— Жоден маг не зміг знайти ключа до зняття прокляття…

— Дай мені шанс…

— Ні, - суворо заявив чоловік і глянув на мене.

— Усього лиш… мені потрібно так небагато часу! Щит показує, що він ще не повністю фізіологічно мертвий. Його серце, так, я розумію, штучно, але б'ється! Дай мені шанс хоча б спробувати!

Деніель зробив кілька кроків і зупинився переді мною.

—  Еріеле...

— Ти сам намагався допомогти мені змінити все! Там, у його світі. Ти ж хотів, щоб... я покохала його, адже так? І щоб він згадав…

— Я хотів не того, щоб ти його покохала, Еріеле, - спокійно відповів чоловік. - Я намагався зробити все можливе, щоб пробудити його свідомість і побачити те, що він приховував. Я намагався відтворити те, що було насправді.

Чоловік зітхнув, насупив брови, і сказав:

— Я кілька разів проникав у його світ, щоб стежити за ним, вивести його на розмову. Точкою відліку завжди була ваша перша зустріч. Але щоразу, коли Ерлоу просив свого друга надати йому послугу з його підопічною, тобто тобою, він бачив будь-яку дівчину перед собою, але не тебе. І, відповідно, далі не було ходу історії. Вона його не приваблювала, і він запивав своє горе, рано чи пізно повертаючись на цвинтар.

Коли мої маги і я вирішили перенести і твою свідомість у його світ, я мав стежити за тобою і за Тейреном, підштовхуючи його до тебе, вважаючи, що ти зможеш розбудити його спогади.

— Але не все пішло так, як ти припускав, Деніеле, - обірвала я чоловіка.

— Так, ти маєш рацію, не все. Тейрен знову відчув біль, закохавшись у тебе і втративши тебе. Тому я вирішив, що достатньо…

— Деніеле, благаю тебе, дай мені шанс! Час ще є! Адже що зміниться, якщо відключиш його від системи зараз чи завтра чи через тиждень? Його душа все одно залишиться страждати у проклятому світі, а тілу… вже все одно.

Деніель затримав погляд на чоловікові, і стиснув кулаки. Я вже була готова на будь-яку угоду і шантаж, але раптом несподівано почула його слова:

— Тільки заради нього. Ти маєш тиждень.

Тиждень… Мене забезпечили всіма книгами та збереженими стародавніми записами. Також, поки я чітко пам'ятала всі свої записи про дир'єса, татуювання Тейрена – я все записала на аркушах.