Розділ 46.

— Усім краще вийти з кімнати. Вона приходить до тями, і тепер я сам подбаю про неї. Мартесе, не відходьте далеко. Якщо їй потрібна буде медична допомога – я одразу Вас покличу.

Навколо чувся якийсь галас, кроки, і цей голос… чоловічий і такий знайомий. Зізнатися, хотілося спати. Я кілька разів подумала, а чи варто розплющувати очі. Не хотілося більше жодних проблем, нічого… і згадувати нічого не хотілося. Просто заснути, щоб знову прокинувшись…

— Еріеле?

Я розплющила очі. Мені знадобилося кілька довгих хвилин, щоб туман перед очима зник, і я виразно побачила світлу стелю в ліпнинах. Балдахін над ліжком... не пам'ятаю такого...

Я повернула голову та оглянула кімнату. Дороге оздоблення… знайоме, але… Я трохи підвелася і тут же схопилася рукою за живіт. На якому я вже місяці вагітності?

— Доброго ранку, Еріеле. З поверненням.

Я перевела погляд на чоловіка, який стояв навпроти мене.

— Деніеле?

— Як Ви себе почуваєте? Вам потрібний лікар? - занепокоєно поцікавився чоловік.

Все так невиразно згадувалося. Я похитала головою і звісила ноги з ліжка. В очах трохи потемніло, але досить швидко все пройшло. І тут тільки я помітила в іншому кінці кімнати ще одне ліжко. Над ним нависав прозорий саркофаг, а в ньому лежав...

Я помчала до нього, і серце обірвалося. Відчула руки на своїх плечах, але сльози вже покотилися по моїх щоках.

— Тейрене! - схлипнула я і затиснула рот рукою.

— Нам вдалося врятувати його, але вельми… суперечливим способом, - приречено зітхнув чоловік.

Якісь уривки спогадів почали повертатися до мене. Деніель наполіг, щоб я пройшла огляд лікаря. Він хвилювався як за моє здоров'я, так і за життя дитини.

Поки лікар проводив усі свої процедури, я склеювала уламки свого життя, відкидаючи те, що було лише видіннями. Служниця допомогла мені переодягнутися, мені принесли сніданок і я залишилася наодинці з Деніелем, який не залишав мене ні на одну хвилину. Більше зі сторонніх до мене нікого не підпускали.

Я не виходила зі своєї кімнати і часто підходила до Тейрена. Саркофаг – магічний щит, який підтримував його життя, захищав від зовнішнього світу, та повинен був мати сяючий сріблястий колір. Але зараз здавалося, що його магічна дія, немов би працює на половину своєї сили.

 — Ви готові обговорити все, Еріеле? - запитав Деніель у мене і я кивнула. Пройшла і сіла в крісло, загорнувшись у теплий плед. Після пробудження мене знобило, але лікар запевнив, що це така реакція після стазису.

Чоловік залишився стояти посеред кімнати, засунувши руки в кишені штанів.

— Зараз мене в першу чергу турбує головне питання, від якого залежить майбутнє нашої імперії, Еріеле. Ви змогли дізнатись – хто наш ворог?

— Так, - кивнула я. – Пансіонат, у якому мене навчали. З наших людей – генерал та міністр оборони. Північ захопили фанатики, які беззаперечно підкоряються пансіонату. Їхня мета – вбити дир'єсів.

— Чудово! Слава богам! Дозвольте, я віддам термінові розпорядження, - Деніель залишив мене всього на кілька хвилин. Мабуть, його люди чекали під дверима, щоб зараз же виконати його накази.

Повернувшись, Деніель уже сів у крісло навпроти мене і… я вже й забула наскільки м'який, добрий погляд у цього чоловіка.

— Еріеле, Ви згадали все, що сталося, чи мені варто нагадати?

— Я не впевнена, що правильно відокремила реальність від…? – я запитливо подивилася на чоловіка, бажаючи дізнатися, що «це» було насправді. Сон? Не схоже…

Деніель ласкаво посміхнувся і кивнув головою.

— Ви були по той бік прокляття Тейрена.

— Я ж сама погодилася на це? - уточнила я.

— Так, Еріеле. Без Вашого дозволу, звичайно, ми нічого не могли б зробити.

Така ласкава посмішка, але чомусь я… не повірила йому. Моє питання одразу дало змогу йому зрозуміти, що я дійсно не пам’ятаю.

— Я весь цей час боявся Ерлоу. Не довіряв йому і постійно стежив. Дякувати богам, що я не помилився в ньому. Що ж… Вас привів саме Ерлоу, тому було цілком логічно підозрювати його. Хоча я все одно буду стежити за ним. Ви – одна з найкращих учениць пансіонату. Адже це… не випадковість, Еріеле?

Я задумалась. Мене здали до пансіонату ще батьки. Чи знали вони про те, в чиї руки вони мене віддають? І зненацька я згадала і з сумом видихнула.

— Ні. Не випадковість, - видала я і з болем уп'ялася на лежачого чоловіка, якого я ... встигла полюбити лише після ...

Деніель похмурнів, але продовжив, не висловлюючи жодним чином своїх таємних намірів.

— Ерлоу підіслав Вас до імператора, щоб закохати його в себе і виконувати вказівки пансіонату. Правильно?

— Так.

— Ви наполягали на тому, щоб Тейрен одружився з Алією в ім'я порятунку, нібито імперії? За наказом... кого?

— Ерлоу вів подвійну гру, - сухо відповіла я. – За планом пансіонату я мала завоювати лише довіру та любов Тейрена. До дир'єсу так просто не підступитися. Ерлоу ж хотів зайняти трон, тому йому заважала Алія.