Розділ 45.

Шановні читачі! Благаю... не кидайтеся тапцями в бідного автора)

Побережіть свої гаджети)))

Ударною хвилею я вибив двері. Буря люті здіймалася в моїй душі, і зараз мені було начхати, якщо я вб'ю випадково невинного.

В другий раз? Серйозно? Тепер не залишалося сумніву, що зрадник досі у палаці. Невже минулого разу він зміг вислизнути?

Я насторожився, вийшовши в коридор і помітивши лише своїх охоронців, розкиданих коридором. Тут нікого більше не було. Долинали крики з різних кутків палацу, бігали слуги, солдати….

Я відчував, як дир'єс намагався взяти контроль наді мною. Я дозволив йому лише небагато: захистити кордони. Демон не мав стільки сили, скільки в мені. Його магія слабка, а я не розраховував цього разу знову програти. Головне, що я зможу захистити цього разу Еріел. Ніхто навіть пальцем до неї торкнеться! Я зачищу весь палац, якщо знадобиться, але зроблю все можливе, щоб тут було безпечно для неї.

— Тейрене!

Я різко озирнувся і помітив Ерлоу, який поспішав до мене.

— Тейрене! Ти розумієш, що діється?

— Розумію, що хтось за моєю спиною грає проти мене, — проскреготав я, а чоловік зупинився і широко розплющив очі.

— Невже вважаєш мене своїм ворогом?

— А чому б ні? – зробив загрозливий крок у його бік, зашипів я. – Тебе завжди зупиняв страх перед дир'єсом. Ти хотів сісти на трон, прибрати Деніеля з дороги, а мене… зглянувся чи побоявся? Ніколи не думав, що я повернусь? А тепер, коли я одружився з твоєю племінницею, вирішив, що корона вже в твоїх руках?

— Ти помиляєшся! – злякано і одночасно з викликом вигукнув Ерлоу. - Озирнися навколо! Ти думаєш – це моїх рук справа? Ти збожеволів, Тейрене? Згадай, що ти ніколи не був проти мого правління! Але я ніколи, ніколи не робив спроби вбити тебе. І справа тут не в  дир'єсі! У мене є свої плани та мрії, і так, ти міг мені завадити. Але посадивши на трон Еріел, вважай, що моя головна мрія збулася - трон не дістанеться чужинцям! Я завжди лише хотів убезпечити нашу імперію від чужинців! Ти чуєш мене?

Я вже готовий був спустити зі сходів цього брехуна, але через поворот різко вибігло кілька десятків солдатів і з криками кинулися на нас. Не думаючи ні про що, я випустив щит і зупинив натовп. А наступним магічним заклинанням випустив у них стріли.

Ерлоу підійшов ближче до мене і теж насупився. Замість того, щоб побачити, як падають убиті солдати, ми спостерігали, як розвіюється дим.

— Ілюзія? – почув я недовірливий голос Ерлоу.

Не повірити у його подив було складно. Я не міг зрозуміти, що відбувається. Навіщо вся ця вистава? Навіщо? Слава богам, я добре сховав Еріел.

— Треба скликати Раду, — пробурчав я, стискаючи кулаки. – Віддай розпорядження, щоби принцесу негайно відвезли з палацу. І дізнайся, що відбувається на кордонах.

— Де Еріел, Тейрене?

— У безпеці, - кинув я і вдивився в чоловіка. – Цього разу вона справді у безпеці.

Ерлоу побіг виконувати мої вказівки, а я пройшовся палацом, руйнуючи ілюзії, наказуючи слугам зачинитися у своїх кімнатах і не вірити нікому та нічому. Я дам сигнал всім, коли в палаці буде безпечно.

Ілюзія… нас намагалися залякати. Гарний хід. Але де ж усі солдати? Де моя армія? Справжня, жива? Окрім двох охоронців, які були біля моїх дверей, я помітив ще кількох, які стояли на охороні. Загалом лише ілюзія викликала шум у стінах палацу. Зараз, для нічного часу, тут було тихо та спокійно.

Ілюзія ... хто і для чого? Я увійшов до зали засідання Ради і побачив там уже кілька знайомих осіб. Усі були злякані, схвильовані. У палаці діяв негласний указ: під час надзвичайної події усі члени Ради мають зібратися у залі засідань.

— Ваша Величносте, Ви розумієте, що відбувається? – запитав один із присутніх. – Це державний переворот? Але хто? Це хтось із нас?

— Все через дир'єса? – злісно вигукнув інший.

— Зачекаємо інших, — кинув я їм і сів у своє крісло, задумавшись про все, що відбувається.

Минулого разу було інакше. Не було ілюзій. Але все сталося саме через дир'єса. Будь ти проклятий! Це через тебе мені немає спокою! Через тебе я постійно втрачаю тих, кого кохаю!

«Поки ти не знищиш наших ворогів, вони завжди будуть переслідувати тебе, її і нашу дитину, Тейрен» - прошепотів у голові неприємний голос.

«І хто ж наш ворог? Вбий, якщо знаєш! Дій! Твоя сила лише у болоті. Але я б і без тебе впорався!» - подумки вигукував я, дивлячись як моя рука змінює колір.

«Ворог не тут. Він поруч із нею»

— Я виконав наказ, Тейрене, - почув я поруч голос Ерлоу і перевів на нього уважний погляд. - Генерал займається принцесою. Згідно з артефактом – на кордонах тиша. Можливо, вони чекають звісток із палацу?

— Можливо, — задумливо промовив я, спостерігаючи, як поступово наповнюється зал людьми. Щось не давало мені спокою... - Охорону палацу бачив? Солдатів?

— Ні, пара чоловік стоїть біля кімнат Алії, та ще й… бачив деяких на постах. Біля твоїх покоїв були...