Розділ 36.

— Еріеле! Ти вирішила замучити себе до смерті? Ти цілими днями та ночами займаєшся… моїм прокляттям! Бажаєш якнайшвидше одружити мене з Алією? – раптом вибухнув Тейрен, повернувшись до наших покоїв після, мабуть, важкого дня.

Деніеля поховали кілька днів тому. Навіть наказ Тейрена не вплинув на членів Ради та міністра внутрішньої безпеки імператорського палацу, щоб допустити мене до прощання з Його Величністю. Я, природно, все чудово розуміла і сама відмовилася від присутності. І навіть попросила Тейрена не влаштовувати скандал на рівному місці. Звісно, Алія відчувала свою маленьку перемогу, але я не збиралася зараз бути причиною нової бурі.

— Ти забув, що я під домашнім арештом? - хмикнула я і подивилася на розгніваного чоловіка. – Чим накажеш мені тут займатися? Я не хочу гаяти час. І розшифрування прокляття зовсім не наближає тебе від його зняття.

— Еріеле, ти бліда, схудла, майже не торкаєшся до їжі…

— В мене нема апетиту. Таке буває.

— Коли люди хворіють!

«І не тільки» - подумки відповіла я йому. Тейрен підійшов до столу, за яким я сиділа і сів навпроти мене, на мої записи. Я невдоволено дивилася на нього.

— Я хочу прогулятися. Складеш мені компанію?

Я подивилася на його новий перстень на руці. Він прийняв свої обов'язки, вступив у свої права. Офіційної церемонії його коронації не було через жалобу, але папери всі оформлені, і це була лише формальність.

Прогулятися… Я кивнула. Ми вийшли у вечірню прохолоду і неквапливо пройшли до озера, на якому, здавалося, зовсім недавно ми святкували вогняний день. Деніель був живий, а я... так безсоромно грала з графом, намагаючись заволодіти його серцем.

Тейрен стомлено опустився на лавку і почав спостерігати за заходом сонця. Мені раптом стало його шкода. Так, він - імператор по крові, і цього не відібрати, не викреслити з життя. Але, можливо, як і Деніель це не входило до його планів? Одруження, війни, інтриги... Може, він теж мріяв просто про людське, тихе щастя?

Я не сіла поряд, а зупинилася позад чоловіка. Притулилася до його спини своїм тілом, притулилася до його колючої щоки своєю, і міцно обняла його за шию. А він… подався трохи до мене, намагаючись стати ще ближчим, укутатися в мої обійми. Я не знаю, наскільки сильно я схожа на його дружину. Не знаю, кого саме він досі бачить у мені. Але… я покохала його. Напевно, з нашої першої зустрічі. З того моменту, коли поринула в його бурштинові, теплі, найкрасивіші очі. З того моменту, як торкнулася шраму. Побачила його першу усмішку. З нашої першої прогулянки.

— Про що думаєш? - запитала я у нього, цілуючи той самий шрам, який звів мене з розуму.

  Зараз я могла спостерігати його тривожність у власних очах, його розгубленість.

— Я… колись так само сидів тут, і мене так само, як ти, обіймала моя дружина. Я пам'ятаю це! Але не можу згадати її ім'я.

Я проковтнула біль, наказавши серцю мовчати, закрити свої почуття на замок. Мені вистачить і мого кохання. Нам двом.

— Я обіцяю, що розберу твоє прокляття, і ми дізнаємося про все.

Чоловік потягнув мене за руку, закликаючи сісти біля нього. Тепер він обійняв мене, схилив голову, уткнувшись обличчям у моє волосся.

— Еріеле, я не стільки цього бажаю, скільки… щоб ти завжди залишалася зі мною. Мені не потрібна ця імперія та ці землі без тебе. Мені не потрібна влада без тебе.

— Якщо ти мене не розжалуєш із фавориток, то нікуди я не подінуся від тебе, - посміхнулася я, проковтнувши свою гордість. Тейрен не відповів.

— Еріеле, було б дивним, якщо я не дозволив провести обшук у твоїх покоях. Але, звичайно, спочатку провів там обшук я. Навіщо тобі потрібні були зразки магії Деніеля та цих двох убитих магів? Ти розумієш, що це чергові докази проти тебе?

Я приречено зітхнула. Зараз просто все проти мене! Я розповіла йому про те, як неодноразово намагалися пробити мій захист. І про те, як я згодом змогла ідентифікувати Деніеля.

— А проби магії двох інших чоловіків як виявились у тебе?

— Я хотіла підставити Алію, - невдоволено пробурчала я.

— Як саме?

— Спроба нападу та вбивства. Просто хотіла залишити їхній слід у своїй кімнаті. От і все.

— І якби я першим не виявив твої схованки, то швидше за все моє слово зовсім би нічого не означало проти всіх доказів не на твою користь, - роздратовано пробубнів Тейрен.

— Це випадковість! - вигукнула я. – Чи ти мені не віриш?

— Вірю, Еріеле, вірю, - важко зітхнув Тейрен і міцніше притиснув мене до себе. - Але річ у тому, що я досліджував тіла магів. На них справді я зміг виявити слабкий слід Деніеля, окрім темної енергії.

— Все ж таки натякаєш, що він їх убив? Але який мотив? – дивувалася я.

— Не знаю.

— Ти сказав це всім?

— Ні. Тому що це звучить набагато нереальніше, ніж будь-що. А якби я не обшукав твою кімнату, і імператорська служба знайшла проби магії всіх трьох... я навіть не знаю, як тоді тебе виправдати. Тому, Еріеле, без переконливих доказів і мотивів, тебе захищати краще в такому вигляді, як є.